Художник Степан Тітко, 63 роки, — з міста Нового Роздолу на Львівщині. У музеї столичного сучасного образотворчого мистецтва він розглядає картини українських майстрів. Надовго зупиняється напроти робіт у стилі кубізм. У руках тримає бокал білого вина. Каже, що на виставку "Пейзаж та натюрморт" привіз двадцять власних картин, але в залі виставили тільки вісім.
— Всі не вмістилися, — пояснює.
Це перша виставка Степана Тітка в столиці. До цього було кілька у Львівській художній галереї.
— За ось це мене хотіли відправити туди, де сходить сонце, — показує рукою на полотно, де на газеті "Молодь України" стоїть графин з горілкою та пачка цигарок. Каже, що це єдина картина, яка вціліла під час обшуків, які проводило в нього КДБ. Художник випадково проливає вино на руку. Відставляє бокал на стіл, дістає з кишені хустку, витирається.
— Картини з оголеними жінками і розп"яттям Христа довелося спалити, — каже з жалем. — На мене настукав завгосп Роздільського будинку піонерів, де була моя майстерня. Підглядав за мною, а потім доніс, що я малюю картини з християнської тематики. Я зрозумів, що на мене донесли, коли в майстерню постукали двоє кадебістів. Упізнав їх по зовнішності — мордаті та пихаті. Через чорний хід виніс картини оголених жінок і розп"яття, підпалив їх.
Батько Михайло мав 25 вуликів і 18 гектарів поля. У 1949-му його розкуркулили й відправили в Сибір. З ним поїхали дружина Катерина й діти — Степан та Стефа. У Сибіру мати вирощувала ліс, а батько працював на бульдозері.
— Пили топлений сніг, а їли сам хліб та кору дерев, — пригадує художник. — Якось ми довго не їли, а потім батько привіз 200 грам хліба й розрізав на п"ять шматочків. Я вхопив шматок, а він мені став, — прикладає руку до горла, — бо був морожений.
Степан Михайлович замовкає. Біля його картин спиняється висока білява дівчина в короткому сарафані. Тітко розглядає її ноги й бубонить собі під ніс : "Яка гарнюня". Дівчина чує це й відходить убік.
Художник каже, що в молодості закохувався до нестями.
— Після того як закінчив Хабаровський художній інститут, мене направили оформляти актові зали в Інститут космонавтики на Амур. Я з ранку до пізнього вечора креслив, малював, придумував дизайн приміщень. Секретарка Лариса мене жаліла. Пригощала чаєм та цукерками, вечорами показувала місто. Вона була струнка, з великими грудьми. Одного разу навіть позувала мені оголеною. Коли ми йшли по вулицях, хлопці озирались і запитували: і що вона в ньому знайшла? Ми збиралися одружитись. Але її вбили ударом у серце. Шилом, яким вона прошивала службові папери. Мені сказали, що вбивця — ревнивий кавалер.
Степан Михайлович витирає хустинкою піт з чола. Каже, думав, що більше ніколи не закохається. Аби позбутися депресії після похорону Лариси, поїхав у творче відрядження на японський острів Сакю. Там зустрів 17-річну Юкіко.
Картини з оголеними жінками і розп"яттям Христа довелося спалити
— Вона після школи приходила порибалити. Я милувався, як вправно дівчина тримала вудки, витягувала рибу з води. Підійшов і запитав, чи можна її намалювати. Дівчина призначила зустріч на 17-ту годину в себе вдома. Та я прийшов раніше й застав її, коли вона вийшла з ванної. Тоді мені відкрилася неземна краса, — закриває очі й плавно проводить рукою у повітрі. — Волосся покручене і проткнуте паличкою, на тілі — кімоно. Я попросив її завмерти і так і намалював.
Запевняє, що після цього випадку зустрічався з Юкіко лише раз — коли приходив малювати рибалок.
Тітко береться рукою за поперек, пропонує присісти. Уже на шкіряному дивані біля вікна розповідає, як заробляв на життя після повернення з Сибіру.
— У Будинку піонерів вів дитячу художню студію. Коли дітки розходилися — сам малював. А під вікнами був танцмайданчик. Якось літом друзі прийшли забрати мене пограти в більярд. Я вийшов з майстерні й побачив її, — митець округлює очі і прикладає руку до серця. — Вона танцювала разом із подругою. На ній було коротке синє платтячко. Я підійшов і нагло сказав: наступний танець ти танцюватимеш зі мною. Дівчина почервоніла, глянула на мене, і я зрозумів: пропав!
Після танцю повернувся до хлопців, кажу їм: друзі, я женюсь. Вони питають, як її звати, а я не знаю, бо забув спитати, — художник голосно сміється.
Ім"я дівчини він дізнався наступного дня.
— Зустрічалися з Тетяною на танцмайданчику п"ять разів. На шосте побачення попросив її взяти паспорт, бо вирішив, що настав час іти до загсу.
Тетяна працює фельдшером в місцевій лікарні. Степан Михайлович запевняє, що за 35 років жодного разу з нею не сварився.
— Усі друзі заздрять мені, — каже. — Бо багато знайомих розлучилось.
Запитую скільки коштують його картини.
— Вони безцінні. Я друзям дарую.
Хвалиться, що три роки тому купив гараж, але не для автомобіля — для картин. Вони не вміщалися в майстерні.
— Сусіди, довідавшись про гараж, крутили біля скроні, — зізнається художник. — Казали: краще б продав картини та машину купив.
1943, 6 вересня — Степан Тітко народився в м. Розділ на Львівщині
1949 — разом з батьками висланий до Сибіру
1961 — вступив до Хабаровського художнього інституту
1966 — художник-оформлювач в Інституті космонавтики в Комсомольську-на-Амурі
1969 — батьки повертаються в Україну, їде у творче відрядження на японський острів Сакю
1971 — повернувся в Україну
1972 — одружився з фельдшером Тетяною
1988 — народився син Андрій
1995 — перша виставка робіт у Львівській художній галереї
2007 — виставка робіт у Київському музеї сучасного образотворчого мистецтва
Коментарі
2