Старовіри не користуються мобільними телефонами

У місті Вилкове на півдні Одещини люди живуть у будинках на воді. Населення складається із липованів або старовірів — нащадків російських переселенців, які утекли після царської реформи, — та українців, потомків задунайських козаків. Їх легко відрізнити за вимовою. Старовіри розмовляють російською.

— Тут вокруг — одни болота. Все островки, на которых избы стоят, — насыпные, — розтягуючи "о", говорить місцевий 25-річний Олександр Розторгуєв. Він українець, але вміє розмовляти по-липованському. — Намул із дна підіймають, роблять острови і на них будуються. Цього року вода піднялася, всі городи затопила. У кого городина була — все пропало. Живемо ми за рахунок вилову риби. Кожен у дворі собі коптилку зробив. Вирощуємо клубніку, вона у нас гарна родить і солодка. Виноград добре росте. Наш сорт Новак вважають одним із кращих для виноробства. Вино з нього має землянічний присмак. Зараз хорошого вина не купите. Старе випили, а нове ще не перебродило. Ми його по кілька років не витримуємо — погребів немає.

Олександр веде до найбільшого в місті Білгородського каналу.

— Малі канали-вулички називаються йоріками. Коли йорік замулюється і заростає камишом, він стає "бухаріком". Люди так називають, бо п'яні чоловіки часто в такі "бухаріки" вночі падають. На камишах м'яко спати, до ранку там валяються.

Ідемо дощатими кладками. Вони не мають поруччя. Можна триматися за паркани. Деякі дошки прогинаються, ступати страшно. Ледве розминаємося з хлопцем, який їде велосипедом.

— У нас і на скутерах тут їздять, — Олександр стрибає на дошці, мов на батуті. — Перед виборами один кандидат поремонтував мостики. Його й вибрали. А опонент маршрутку безплатну по сухій частині Вилкового пустив. Ходить кожні півгодини, бо в нас місто невелике. Так той не пройшов.

Що 10–15 м через канал перекинуто містки до будинків. Новіші зроблені у вигляді арок. Старі збиті з дощок, покладених на стовпчики у воді. Аби проплисти під таким містком, людині на човні потрібно підняти середню дошку, яку не прибивають. Човнами возять продукти з базару, вугілля та дрова. Місто негазифіковане.

— Добре, що хоч електрику провели, — говорить Олександр. — Бо старовіри ворожі до всього нового, у них вся техніка — це "происки дьявола". Дехто вважає, що через мобільний телефон чорти говорять.

Білгородський канал завширшки до 15 м. Ним наввипередки катаються хлопці на катерах.

— Звичайна дерев'яна лодка тисячі дві гривень коштує. А катер на всі п'ять потягне. Щоби плавати, треба на морвокзалі до інспектора маломірного тоннажного флоту Владіміра Івановича Ізотова йти. Він вам курси проведе, як плавати. Весла вчить тримати, розвертатися, тормозити. Тоді на лодку почепить номери, як у машини, і плавай собі.

Біля спиляної верби стоїть дівчина в лахмітті, запнута хусткою. На ногах старі чоловічі чоботи. Коли бачить людей, хоче сховатися в хату. Зупиняємо її.

— Девке в церковь надо ходить да мужа слушать, — каже 15-річна Наталя. Сором'язливо опускає очі, не хоче говорити. Каже, що незаміжня.

У Вилковому дві церкви старообрядців і одна православна.

— У нас вера строже, — погоджується показати храм старовірка 68-річна Поліна. — Приміром, поститися перед причастям треба. А в хохлів проще: переспала з мужем, а на ранок причащатися пішла. Дівки їхні гуляють до свадьби. Вже й наша молодьож гуляє, не втримати їх. У нас як жінка помирає, то в гробу її жінки несуть, а не чоловіки. І в костюми, і плаття покійників ми не одягаємо. В саван кутаємо і лєнтами повиваємо. А де ви ангелів у костюмах бачили?

Веде до церкви.

— Коли молимося, на коліна стаємо і поклони б'ємо, — опускається на коліна, бере подушечку і кладе її, аби бити головою поклони. — У нас церква на дві половини розділена. На одній чоловіки моляться, а на другій — жінки. Щоб не спокушали.

×