"У мене була собака. По паспорту Б"юті, але вимовляючи таке, язик плутався в роті. Ми називали її Яшма, бо була руда. Вона стрибала на паркани і там застрягала. Особливо вона це полюбляла робити серед глупої ночі, під дощем, на свята, коли компанія збиралася за столом. Доводилося йти її шукати, чуючи, як вона вищить. Вона була велика собака, знімали її з паркана вдвох. Яшма махала хвостом і ховала очі. День-два вона чемно гуляла вольєром, ластилася — просила пробачення. Потім починала гризти сітку на вольєрі, просовувала туди голову і застрягала в дірці... Можливо, вона потребувала більше любові, ніж отримувала?".
Розповідь на сайті www.gazeta.ua залишила Ольга з Києва
×
![]()
3 
1
Коментарі