"Позичили мільйон, а віддали більше трьох"

 

— Узяли позику на квартиру. Банк ліквідували, а наш кредит викупили колектори, — розповідає 41-річна Софія Гарбар із міста Ірпінь на Київщині.

— Віддали 3,3 мільйона гривень, хоч позичили мільйон. Залишалося виплатити 200 тисяч гривень, але банк закрився, — Софія показує документи. Її чоловік купив однокімнатку 2012 року.

— Перший дзвінок від колекторів: нас обізвали злодіями та вимагали виплатити вже не 200, а 275 тисяч гривень. Жодних документів не показали. Лише ксерокопію нібито листа з суду про арешт нашого майна. Погрожували, що пеня ростиме щодня. Ми найняли адвоката. Він порадив не визнавати кредитний договір і відмовлятися його виконувати до рішення суду.

За місяць у під'їзді з'явилося фото мого чоловіка з його паспортними даними й текстом: "Этот человек — вор, потому что отдыхает на зарубежных курортах, покупает дорогие телефоны и ест в ресторанах за чужой счет. Он занял сотни тысяч гривен и не хочет возвращать. Вора соседи должны знать в лицо". Фотографію взяли з соцмереж.

У під'їзді на стіні видряпані написи "Гарбары воры" і "Тут живет должник". Їх сім'я пробувала забілити.

— Щоб не дзвонили колектори, ми заблокували їхній номер. Тоді почали приходити, — показує на смартфоні фото молодиків у чорних футболках. — Один представлявся поліцейським і погрожував кримінальною справою проти мене як поручителя. Обіцяли, що мене посадять на п'ять років, а дітей відправлять в інтернат. Казали, що підселять бомжа. Стали дзвонити у двері серед ночі. Грюкали так, що сусіди викликали поліцію. Вони втекли. А наступного дня, доки ми були на роботі, тітушки виламали двері й замінили замок. Потрапити до своєї оселі ми не змогли.

Більше місяця у квартирі жили четверо чоловіків спортивної статури. По черзі виходили в магазин по пиво і цигарки. Поліція вплинути не могла. Невідомо як — та вони теж мали документи на нашу квартиру.

Одного дня ці рейдери вийшли і, певно, поїхали на інший об'єкт. Із допомогою сусідів ми виламали двері. Але всередині було пусто. Вони винесли наш одяг, постіль, техніку, золото. Витягнули 2 тисячі доларів, які я ховала за туалетним бачком. Спрацювала сигналізація, приїхали охоронці й виставили нас.

Потім були два роки суду. Він скасував незаконну перереєстрацію нерухомості й повернув наше житло. Ми виплатили кредит. Але жити тут страшно. Усе нагадує про пережите. Виставили житло на продаж.

— 1 червня колектори лишили моїх сина й доньку без даху над головою, — каже киянка Наталія Шевченко, 47 років.

Вона сама виховує доньку 8-річну Єву і сина Єгора, 13 років. 2008-го її чоловік Юрій купив трикімнатну квартиру на столичних Осокорках. На помешкання у 109 "квадратів" узяв кредит у банку $225 тис.

— Навіть стяжки на підлозі не було. Ремонт зробили самі, — розповідає Наталія Шевченко. — Сплачували за позикою вчасно. Після кризи з грошима було туго. Але чоловік мав хорошу роботу. Згодом справи пішли вгору. Думали, за рік-два борги віддамо. Але 2016-го Юрій помер у мене на руках, у нашій квартирі. Кредит упав на мої плечі як поручителя. Як вдова із двома дітьми може виплачувати такий борг? Це була непідйомна сума.

Наша квартира підпадала під мораторій (забороняється відбирати майно позичальників, які мають кредити в іноземній валюті. — ГПУ). Думала, що нам борг реструктуризують. Але почала рости пеня. Йшлося про кілька мільйонів гривень. Банк кредит віддав колекторській конторі. Квартиру, що була під арештом, у якій прописані двоє непов­нолітніх дітей, вони незаконно перепродали.

Спочатку пропонували мені взамін "готельку" на окраїні Києва. Але жодних документів не показали. Почали погрожувати. Боялася вийти із квартири. Коли потрібно було у справах поїхати в інше місто, просила приглянути за помешканням свого друга. Серед дня хтось почав ломитися у двері. Товариш викликав поліцію. Доки ті перевіряли документи, кілька чоловіків увірвалися в коридор. Друга виштовхали. Коли я вночі повернулася, додому потрапити не змогла. Рейдери замінили замок і встановили сигналізацію. Там залишився наш одяг, обручки, ноутбук, документи, дитячі підручники. Діти зосталися в самих шортах.

Кілька разів викликала поліцію. Вони нічого зробити не можуть. Я не маю доказів, що це житло моє. Документи — у квартирі, де живуть семеро сторонніх людей.

Наталія Шевченко працює перекладачем і репетитором із німецької мови.

— Шукаю роботу. Але без диплома не беруть, — каже. — Його, як і решту документів, доведеться відновлювати. З тими, хто відібрав квартиру, суджуся. Вони мають гроші, тому купують усіх. Від першого адвоката відмовилася, бо і його підкупили. Живу по знайомих.

×