середа, 13 грудня 2006 17:07

"На деревах висіли генеральські мундири"

Автор: фото: Євген КОЛЕСНИК
  У квітні тодішній голова парламенту Володимир Литвин нагородив Олексія Приходька грамотою Верховної Ради. До неї додається медаль
У квітні тодішній голова парламенту Володимир Литвин нагородив Олексія Приходька грамотою Верховної Ради. До неї додається медаль

69-річний Олексій Приходько 1986-го 62 дні працював у 30-кілометровій Чорнобильській зоні — налагоджував там роботу їдалень для ліквідаторів аварії.

Зараз він живе в Києві, на Троєщині. У дворі його 16-поверхового панельного будинку стоять два старі "запорожці" — білий "вухастий" та зелений.

— Мій "мерседес", — іронічно махає паличкою в бік зеленого. — Один друзі два роки тому подарували, сто доларів коштує. Весь час його ремонтую. А другий мені видали 1992-го як ліквідаторові. Він уже згнив, використовую під комору — тримаю всередині запасний двигун, різні запчастини.

Олексій живе в однокімнатній квартирі разом із дружиною Людмилою, 50 років. Торік помер його старий колі Лорд.

Після Чорнобиля Олексій Іванович довго хворів.

— Судини в голові залипають, починає гойдати. Тому ходжу з паличкою, — каже. — Боюся в метро біля краю платформи стояти, щоб не впасти.

Дістає з письмового столу два аркуші з переліком хвороб: "дисциркуляторна енцефалопатія, кардіосклероз, стенокардія...".

Знаходить перепустку в Чорнобильську зону 20-річної давнини: "перепустка на право в"їзду в закриту зону до 10 червня 1986 року, дата видачі 30 травня".

— 28 квітня 1986-го мене забрали з роботи, — пригадує. — Я працював головним інженером у відділі Міненерго. Узяв із собою партійний квиток. Ще встиг забігти до товариша по спирт і дозиметр. Додому навіть не подзвонив. Коли їхали на Чорнобиль, траса була вільна. А в бік Києва рухалися колони автобусів. Бабусі в хусточках стояли обабіч траси, хитали головами — проводжали, наче у війну.

На КПП побачив міністра енергетики Віталія Склярова. Він на станції техобслуговування ремонтував службову "волгу", свого водія пожалів — відпустив додому.

Холодильник був забитий делікатесами

— Привезли нас у піонерський табір "Казковий". На деревах висіли генеральські мундири. Самі генерали й вивісили. Одяг "дзвенів", носити його вже не можна було. А значки генерали забрали додому.

Приходько каже, що в зоні облаштовував їдальні в дитсадках і школах:

— Усюди валялися дитячі панчішки, тапочки...

Білу чорнобильську робу спочатку міняли щодня, стару закопували в землю. Та за кілька місяців чистого одягу вже не вистачало.

— У роті був присмак металу. Дряпало в горлі, інколи нудило. Але годували добре. Холодильник був забитий делікатесами: угорським гусячим паштетом, печінкою тріски, гранатовим соком. Та все одно я схуд. Усі знали, — продовжує, — що треба пити горілку, бо це допомагає від радіації. У зоні її не було, тому привозили з собою. Міліція на КПП часто пляшки відбирала. То я посилав водія за самогонкою в Іванків.

Додому Олексій Іванович приїхав в усьому білому:

— У чепчику, халаті, наморднику, — показує розчепіреними пальцями маску на носі.

Каже, що перші півтора року після Чорнобиля провів у лікарнях: "Випали майже всі зуби, зберігаю їх у баночці".

— Двічі лікувався у військовій клініці N6 у Москві. Там померли перші шестеро ліквідаторів. Просили медсестер будити нас о четвертій ранку. Бо саме о цій порі найчастіше вмирають. На койці, де я лежав, доти померло троє. Чомусь переважно молоді хлопці. Старші міцніші. У юності я захоплювався боксом. 15 років провів на рингу, був майстром спорту СРСР, чемпіоном Києва.

Пригадує, що часто тікав з лікарні. Перепусткою усюди була лікарняна сорочка зі штампами шостої клініки. Ліквідаторів пропускали навіть у Кремль, де вони рвали райські яблука. Ходив Олексій Іванович і в мавзолей, бачив бальзамованого Леніна.

Сміється, що тоді в Москві черги за горілкою були довші, ніж до мавзолею.

— Але нас пропускали без черги. Якось купив у магазині чудовий бекон — сало з м"ясом, але не смалене, зі щетиною. Відшкрябав, посолив і виставив за вікно на два дні. Росіяни, коли їли його, питали: "Хохол, где ты такое сало взял?". Я відповідав: "У вашому магазині, товариші кацапи".

У тому, що зараз живу, — серйознішає, — заслуга першої дружини Олени. Мій характер не кожна жінка витримає. Надто після аварії.

З Оленою Олексій Іванович прожив 39 років. А шість років тому вона померла від раку.

— Чотири роки був один. Від самотності почав розмовляти з собакою, — пригадує. — А тоді познайомився з Людмилою. Жили на одному поверсі, але не спілкувалися. Я навіть її імені не знав. А тоді взяв і запросив на вечерю. Навіть квітів їй не дарував, лише щодня готував вечерю на двох. За рік ми побралися.

Каже, що став у чергу на новий автомобіль:

— Мій номер 6329.

1937, 5 вересня — народився у Києві
1960 — закінчив Харківське військове авіаційно-технічне училище; чемпіон Києва з боксу; працював на Київському радіозаводі
1961 — одружився з Оленою
1962 — народився син Владислав
1971 — закінчив Київський торговельно-економічний інститут; працював у Мінторгівлі; згодом — у Міненерго
1986 — провів 62 дні в 30-кілометровій зоні; отримав II групу інвалідності
2000 — померла дружина Олена
2004 — одружився із сусідкою Людмилою
Очолює міжнародний благодійний фонд інвалідів Чорнобиля. Має одного рідного і двох прийомних онуків

Зараз ви читаєте новину «"На деревах висіли генеральські мундири"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути