четвер, 05 квітня 2007 17:18

Микола Сорочук 10 років живе на острові серед болота

Автор: фото: Олена ВЛАСОВА
  Микола Сорочук побудував на болоті хату, лазню і туалет
Микола Сорочук побудував на болоті хату, лазню і туалет

55-річного Миколу Сорочука в селі Осова Костопільського району на Рівненщині прозвали Бомжем. Сам він називає себе Робінзоном. Десять років тому чоловіка вигнали з хати батьки і він перебрався жити на болото.

Цієї зими вони помирились. У день нашого приїзду Робінзон ночував у батьків у селі Майдан-Липенський уже сусідньої Волині — дві області розділяє лише межа-канавка між селами.

— То ви до нашого Бомжа приїхали? — питає 71-річний батько Миколи Сергій Сорочук. — Он він, за столом. Жере, як свинюка!

— Ану, цить! — озивається з лавки низький чоловік у подертому піджаку.

Робінзон снідає мискою солених грибів.

— П"яниця гіркий і лінивий. Двох жінок з дітьми кинув. До нас лише їсти приходить. Попросиш з криниці відро води принести, то він: "Давай гроші, принесу!" — скаржиться Сорочук-старший.

Оселя Робінзона стоїть на острівці серед болота. Бредемо туди по коліна у воді. Хатину Микола побудував сім років тому. Доти ночував просто неба. Вдома бував рідко — їздив по заробітках.

— Будував теплотраси у Сибіру, Молдові, Білорусії. Ну, і про дівок не забував, — підморгує. — А ще був столяром, помічником коваля, верхолазом — доки не зірвався. Тепер висоти боюсь.

Хатка з цегли-сирцю зачинена. На дверях висить колодка.

— Щоб різні придурки не лазили, — пояснює Микола. — Влітку хтось викрав мій радіоприймач. Сиджу тепер без цивілізації.

Хатинка густо вкрита соломою. Усюди висять пучки трав. На горищі господар тримає сіно, інструменти. Меблі з фанери і заліза зробив сам.

— У мене навіть холодильник є, — показує фанерний контейнер біля віконця. Тримає в ньому хліб, шматок сала в газеті та півлітрову банку з домашньою сметаною.

Сину не дзвонив, бо стидно

— То моя зарплата, — киває на харчі. — Плету кошики з лози та соснової щепи, роблю солом"яні капелюхи.

За хатиною в Миколи є город. Вирощує розсаду капусти на продаж і буряк. Улітку збирає в лісі чорниці та гриби, які солить у діжці. Весною точить березовий сік.

Цеглу робить сам. На подвір"ї в нього є глиняна яма. До глини Микола додає солому, тріски. Селяни купують її на грубки та мури по 50 коп.

Поряд із хатиною Робінзон звів лазню і туалет.

— Натаскав білої цегли з села, там ферма розвалилася, — машинально скручує цигарку з газети.

Насипає у папірець махорки:

— Зілля знайомий вирощує. Інколи і багно з болота курю.

На дачі Робінзон живе влітку та навесні.

— Зимою холодно, а восени мокро. Але хату я утеплю, — запевняє. — Залишу її у спадок синам.

Із першою дружиною Катериною Микола познайомився на заробітках у селищі Рафалівка Володимирецького району. Тоді йому було 30 років. Коли народився син Сергій — пішов від неї.

— Набридло сваритися, — пояснює. — Недавно син приїжджав, написав фломастером на заборі номер своєї мобілки. Але я не дзвонив, бо трохи стидно.

Другу дружину Любу Микола покинув у Тростянці. Жінка сама виховує сина Степана. Аліментів Робінзон не платить.

Докурює цигарку, приміряє засмальцьовану зелену краватку. Каже, збирається на роботу.

— Працюю на одну багату сім"ю, — каже. — Обіцяв за два тижні домурувати туалет. Вони мені грошей дадуть і зерна або картоплі.

З роботою Робінзонові не щастить. Замовники просять прийти наступного ранку.

— Гайда в Майдан! — каже він. — На Волині люди бідніші, поїсти дадуть, — переходить канаву між селами.

У волинському селі Робінзона приймають радо. Знайомі наливають сто грамів і дають закусити.




Голова сільради Малого Мидська Ольга Шурма, 54 роки, двічі на місяць відвідує Робінзона. Привозить йому продукти.

— Прописаний він у Майдані, але живе на нашій території. Привожу крупи, хліб, молоко і сметану. Інколи з райадміністрації присилають одяг і взуття.

Кілька років тому до Робінзона попросився жити чоловік із Майдану. Але Микола йому відмовив, бо сприйняв за душевнохворого. Потім того чоловіка забрали до притулку — він обморозив собі взимку пальці на ногах і відрубав їх сокирою.

1951, 15 квітня — Микола Сорочук народився в селі Майдан-Липненський Маневицького району Волинської області
1969 — забрали до армії в місті Керч, Крим
1981 — одружився з Катериною
1982 — народився син Сергій
1984 — на будівництві в селі Тростянець познайомився з Любою
1987 — у них народився син Степан
1997 — батьки вигнали Миколу з дому
2000 — побудував хату на острові в селі Осова Костопільського району на Рівненщині

Зараз ви читаєте новину «Микола Сорочук 10 років живе на острові серед болота». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути