Приблизно 180 днів на рік 30-річний російський мандрівник Антон Кротов живе в Москві. Решту часу проводить у дорозі — подорожує попутними машинами або пішки. За 13 років подолав 500 тис. км.
Кротов заїхав на кілька днів до Львова. Зупинився у друзів. Захотів зустрітися з львів"янами. Сам розставив в аудиторії стільці та парти. Розклав на них свої книжки про мандри. Великими літерами написав на дошці своє ім"я та номер телефону в Москві.
Антон у зношених широких джинсах, що тримаються на паску-сумці. Футболка з одного боку заправлена у штани, з другого обвисає. На ногах великі чорні черевики на шнурівках. Темне волосся коротко пострижене.
Він бере червоний маркер і на клаптиках паперу виводить ціни на свої книжки. Найдорожча — 50 грн, найдешевша — "Сколько дадите". Це збірка відповідей на запитання, які найчастіше ставлять мандрівникові.
— Рідко щось оригінальне запитують. Може, раз на місяць, — скаржиться він. З"являються студенти-неформали, чемно вітаються й одразу до книжок. Відчиняють навстіж вікна, бо важко дихати.
— Усіх цікавить, де був, що треба брати в подорож, де дістати візи, — перераховує Кротов. — Звідки в мене гроші. Я заробляю на таких, як ви. Приїжджаю, пишу, продаю. Книжки мої купують добре.
Маєте в Москві квартиру?
— Невелику, але гостей там уміщається багато. На свята вона тріщить. Батьки живуть окремо. Вони теж письменники — Віктор Кротов і Марія Романушко. Мама родом із Дніпропетровська.
Одружитися не хочете?
— Може, ще онуків завести? — дивиться іронічно. — Ні, це не для мене. Треба чимось одним займатися. Буде сім"я — не лишиться часу для подорожей.
Його обступають студенти.
Ніколи не закохувалися? — визираю з-за спини одного.
Кротов дивиться замислено.
— Він, напевно, питання не зрозумів. Ви б краще російською говорили, — радить невисока дівчина, витягуючи гроші з гаманця.
— Я всіх людей люблю, — нарешті сухо озивається москвич. І повертається до стіни чіпляти карту. Мапа стара, списана, покреслена. Червоним маркером обведені країни Африки, де побував. По боках заклеєна скотчем.
Лягати спати потрібно о 22.00
— Увага: хто не знає, я — Антон Кротов.
Жестом показує присутнім, аби ті відійшли й сіли.
— На другому курсі я залишив інститут і подався до Ірану. З того часу об"їздив 36 країн — 500 тисяч кілометрів. По Європі не мандрую, бо там і без мене купа туристів. Я — реаліст і розумію, що побувати всюди не вдасться. Тому вибирав найцікавіші місця: країни колишнього Союзу, Афганістан, Ботсвану, Єгипет, Замбію, Індію, Йорданію, Кенію, Литву, Пакистан, Сирію, Танзанію, Ефіопію... Продовжувати? — у залі сміються. Антон теж. У нього великі білі зуби. — Про кращі місця не питайте, бо їх немає. Всюди гарно. Щоб це побачити, раджу не їхати по турпутівках. Їдьте на попутному транспорті, ночуйте у місцевих жителів чи в наметах. Їдьте в країни з чорного списку. Ставте запитання!
Як у мене з мовами? — продовжує. — Добре знаю лише російську, трохи англійську. Кілька слів арабською, фарсі, урду, турецькою, амхарською. Головне знати: "безкоштовно", "нема грошей", "можна", "прямо", "спати", "їсти". І декілька міжнародних слів. Коли зупиняєте машину, а водій вас не розуміє, говоріть російською. На базарі просіть безплатно фрукти, овочі, хліб. Ночуйте у місцевих: вони завжди дуже добре годують. Усюди приблизно однакова їжа: макарони, супи, хліб, каші.
Що брати в дорогу? — гукають з останньої парти.
— Мій товариш колись узяв брудні черевики, щоб вимити їх в Індійському океані, — Кротов піднімає велику металеву кружку з водою, яка стоїть прямо на підлозі. — Вони зайняли піврюкзака. Ніколи не робіть цього. Беріть спальник, ложку, паспорт, карту, металеву кружку. Таку, як у мене. І не забудьте мізки! Головне в дорозі — не пити і не запізнюватися. Бо через це найбільше проблем.
Де брати візи?
— У посольствах. Якщо не у своїй країні, то в іншій. Посольства є всюди. Але в жодному разі не друкувати їх на принтері.
Антон Кротов запрошує усіх до себе в Москву. Попереджає, що не можна смітити, пити, курити, а лягати спати потрібно о 22.00. І ніколи не приїжджати серед ночі.
— Це теж правило автостопу, — наголошує.
Як ви обходитеся без сексу? — цікавлюся я.
— Нормально. Виживаю.
А дівчина у вас є?
— Следующий вопрос, — каже мандрівник твердо.
1976 — народився у Москві
1990 — почав подорожувати країнами СРСР
1992 — закінчив школу, вступив на факультет прикладної математики Московського авіаінституту
1995 — перша книга "Практика вільної подорожі"
1996 — мандрівка автостопом у Магадан
1998 — Індія
2000–2001 — перетнув Африку
Антон має двох сестер — Аню і Ксюшу та брата Сашка. Ніхто з них не мандрує.
1 
1
Коментарі