Учений секретар НДІ економіки Едуард Добжанський, 68 років, зустрічає Новий рік не з ялинкою, а з дідухом. Його виплітають останньої суботи перед Різдвом і ставлять у лівому кутку кімнати. Жито для нього вирощують власноруч. Едуард Добжанський — язичник. Різдво святкує в ніч із 23 на 24 грудня.
— Оце перед вашим приходом підмів підлогу, бо щойно з дружиною закінчили плести дідуха, — зустрічає господар на порозі двокімнатної столичної квартири. Вимикає телевізор і сідає на дивані піл гілкою засушеної верби. Каже, вона залишилася з Купальського свята. На стінах дерев"яні диски з промінцями — символ Дажбога.
— Прийшли друзі. Кожен робив дідуха для себе. Я учив їх, — розповідає Добжанський.
На старій швейній машинці "Зінгер" лежить недошита чоловіча вишиванка.
— У Едуарда Івановича таких сорочок сім, — хвалиться 64-річна господиня Таїслава. — Вишиваю їх йому на Великдень і Різдво. А ще пошила чоловікові три костюми. Дітей треба було піднімати, грошей бракувало, — пояснює. — Не відрізниш від фабричних. Прийшла в ательє обробити петлі, а мене питають: "А чого ви купили костюм без петель?".
Едуард Іванович несе добротний синій костюм в білу смужку.
— Ходжу в ньому на роботу, — каже.
Він уже на пенсії. Але працює вченим секретарем у НДІ економіки Мінекономіки.
На швейній машинці "Зінгер" лежить вишиванка
Дідух стоїть біля машинки. Він із жита, з кількома стеблами вівса, перев"язаний косичкою з соломи.
— Новорічна ялинка — дерево неживе, — пояснює господар. — Це гарна казочка, не більше. А дідух означає сім колін роду. Тому в ньому кількість житніх жмутів кратна числу сім. Наші предки святкували Різдво у грудні. У найкоротшу ніч року, коли відкривається брама для спілкування з духами предків.
Цікавлюся, чи вивчав господар свій рід до сьомого коліна.
— Я в архіви не звертався, — червоніє Едуард Іванович. — Не думаю, що це можна замовити за гроші. 1937 року в нас ціле коліно пропало. У Клавдієво під Києвом святкували весілля. Два "воронки" з енкаведистами, щоб не їздити по хатах, зупинилися біля подвір"я, в якому гуляли люди. Усіх загрузили в машини. Лишилася моя двоюрідна прабабця Костянтина Владиславівна, яка не пішла не весілля. У неї захворіла дитина. Вона й розповіла мені цю історію.
На підлозі лежить стос календарів. Їх зняли зі столу, аби звільнити місце для дідуха. Господар називає їх колом святості. На них вмощується вагітна кішка Ліма. Жінка проганяє її.
Добжанський розповідає, що разом із групою рідновірів розставив у календарях давні українські свята на їхні законні місця.
— Свято Купали там не 6 липня, а 22 чи 23 червня — в найкоротшу ніч.
Його дружина Таїслава своє ім"я отримала 1999-го, після посвяти. У паспорті вона Таїсія Андріївна. Про обряд посвячення розповідає неохоче. Каже, людині, яка його пройшла, покровительствують стихії — вогонь, вода, повітря, земля.
Жінка виходить на кухню. Вона готує 12 різдвяних страв. Крім куті, пече коровай, смажить рибу, капусту з чорносливом. М"яса рідновіри не їдять.
За 30 кілометрів від Чорнобиля Добжанські мають дачу.
— Це за Київським морем, тому там чисто, — запевняє господар. — Щороку засіваємо шість-вісім квадратних метрів жита. Тася жне його серпом. Із нього виходить вісім дідухів. А картоплі не садимо. Це шкідливий продукт, в ньому багато крохмалю.
Едуард Іванович однією рукою подає пальто, а другою намагається зловити міль.
— Це все через жито, — каже.— Як тільки мене Тася з цією міллю терпить?
1938, 22 вересня — Едуард Добжанський народився в Києві в родині викладачів географії та української мови
1960 — закінчив географічний факультет Київського університету
із 1965 — працює в НДІ економіки Міністерства економіки України
1960 — одружився з Надією, за рік народилася донька Олена
1969 — з"явилася на світ донька Оксана
1982 — одружився з техніком Інституту гідромеханіки Таїсією; від першого шлюбу в неї є 44-річний син Сергій і 36-річна донька Олена
1993–1994 — заступник голови Київської міської організації НРУ
1997 — створив у Києві громаду рідновірів "Трійця"
3 
1
Коментарі