Моя бабуся, Ганна Бухало, була зв'язкова ОУН-УПА. Її життя — це історія мого народу, доля тисяч передчасно посивілих і згорьованих людей, які торували шлях до нашої незалежності. Їхні життєві пісні у смердючих бараках, на лісозаготівлях і в кар'єрах були про одне — про Україну.
Ганна Бухало мала позивний "Надія". Вона 10 років відсиділа у мордовському таборі для політв'язнів. Її понівечене життя було незагоєною раною нашої родини. І страхом — за інших членів сім'ї "ворога народу". Про її минуле говорили пошепки, лише з рідними. Тому, коли батько вперше розповів мені про свою матір, я дав слово, що віднайду справу 16-річної зв'язкової. Вірив, що настане день, коли я з гордістю скажу: "Моя бабуся, Ганна Бухало, зв'язкова ОУН-УПА і борець за незалежність України".
Минув час, змінилося суспільство. Таємні сторінки минулого стали відкритими. Я взяв у руки пожовклу 20-сторінкову справу №3457 з архіву СБУ. "Вирок. Цілком таємно. Військовий трибунал військ НКВС розглянув справу українки, безпартійної, одноосібниці за статтями 54–1"а" і 54–2 КК УРСР".
У 1945-му її судили за "контрреволюційну діяльність" та "зраду Батьківщини". Життя висіло на волосині — розстріл або позбавлення волі до 10 років із втратою громадянства.
Ганна Григорівна Бухало народилася, як і я, у давньому селі Дермань Здолбунівського району на Рівненщині.
У роки Другої світової війни село було справжньою "повстанською столицею". Тут проходив вишкіл молодших командирів, працювали майстерні з ремонту зброї, виготовлення мін, пошиття одягу, картографічне бюро. А поблизу Дерманя у Турецькій горі була найбільша криївка. Більш як 800 дерманців пішли до лав ОУН-УПА.
Про події того часу можна прочитати в історичному романі "Чому не гоїть вогонь" претендента на Нобелівську премію, нашого земляка Уласа Самчука. Він близько товаришував із моїм прадідом, вони були сусідами. Тому згадки про родину Бухало трапляються у багатьох його творах. Саме з його трилогії "Волинь" я дізнався, що сім'я Бухало походила від козацького роду часів Богдана Хмельницького. До війни їх вважали заможними селянами, працьовитими. Так і моя бабуся після п'яти класів працювала в родинному господарстві.
У вересні 1944 року вона вступила в ОУН. Їй дали псевдонім "Надія". Була посильною у районного шефа зв'язку на псевдо "Вірний". Доставляла грипси — маленькі зашифровані записки. Пройти з посланням через кордони військових було нелегко. Навколо багато радянських агентів. Ганна не допустила жодного провалу. Але хтось її таки здав.
4 березня 1945-го за нею прийшли енкавеесники. Провели обшук. Жодного доказу не знайшли. Разом із нею були арештовані Марія Кисельчук — "Волошка", від якої отримувала грипси. І Антоніна Нестерчук — "Олька", якій їх доставляла.
Під час допитів "Надія" не видала нікого, не зріклася ОУН-УПА. 28 червня 1945 року військовий трибунал у місті Дубно визнав Ганну Бухало винною "у зраді Батьківщини". Про помилування не просила. Від розстрілу врятували батьки. Після арешту спалили її метрику та засвідчили, що вона неповнолітня. Враховуючи юний вік і відсутність доказів, трибунал "змилувався" і дав 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Потім були три роки етапування до табору. Три роки! Пересильні в'язниці, вагони для перевезення худоби, холод і голод. Часто у вагонах було стільки людей, що їхали стоячи, по декілька діб були разом із померлими.
19 жовтня 1948-го Ганну перевезли до особливого табору №3 "Дубравний" у Мордовії.
"Дубравлаг" (Дубравне табірне управління з центром у поселенні Явас Зубово-Полянського району Республіки Мордовія. У різний час називався "Дубравний табір", "Особливий табір №3", "Особлаг №3", "Дубравний ВТТ" і носив кодову назву "ЖХ-385". — ГПУ) був особливим не лише за назвою у системі ГУЛАГу. Понад 20 тисяч ув'язнених. Промерзлі бараки взимку і сирі влітку, застуди та хвороби, приниження, недоїдання. Багато кілометрів пішки у будь-яку погоду на каторгу: лісозаготівля, видобуток торфу, каменю, виробництво будматеріалів під охороною автоматників.
Як могло 16-річне дівча вистояти і вижити? Як потрібно любити Батьківщину, щоб не зректися своїх поглядів, не стати агентом НКВС–МДБ, які постійно "обробляли" ув'язнених?
У тому таборовому пеклі Ганна Бухало розділила тяжку участь з тисячами інших українських патріотів. Серед них були єпископ Української греко-католицької церкви Йосиф Сліпий, Наталія Березинська-Шухевич — учасниця національно-визвольної боротьби і дружина Романа Шухевича, ігуменія Підмихайлівського монастиря мати Моніка Полянська, полковник УПА Василь Левкович, полковник Армії УНР Микола Сіпко та багато тисяч інших борців за вільну Україну.
"Надію" звільнили навесні 1954 року. Через дев'ять років, один місяць і 20 днів ув'язнення. Табір підірвав її здоров'я. Але не знищив волі до перемоги.
Після звільнення колишнім політв'язням спокою не давали: вони постійно були під тотальним контролем режиму, жили з тавром "зрадник Батьківщини".
Бабуся не дожила до незалежності України. Померла у 1984 році. А 19 жовтня 1993-го Ганну Бухало реабілітували.
Сьогодні відкрито багато сторінок нашого минулого. Ми знаємо імена багатьох патріотів. Але історія народу складається з тисяч маловідомих імен.
Батьки розповідали, що бабуся ніколи не скаржилася на долю, ні за чим не жалкувала. Її велике серце було щедре на добро.
Доля Ганни Бухало, а також тисяч Ганнусь, Надій, Марічок, які пройшли через пекло фашистської окупації, застінки НКВС та сталінських таборів і вистояли — це подвиг патріотів. Без гучних слів, не за нагороди, крок за кроком своїми долями і життям, сталевою міццю характерів боролися і завоювали право бути нашій Україні вільною і незалежною.
3 
1
Коментарі