Не влаштовували танців, не кликали гостей. Навіть короваю не пекли. Просто пішли і розписалися тихенько, — розказує киянка 27-річна Тетяна Борисенко.
20 червня вона стала дружиною 31-річного Віктора Грушицького.
Як можна влаштовувати весілля, коли щодня похорони? Україна в жалобі. По всіх містах солдатів ховають, — каже Тетяна. — Перенесли свято на потім. У медовий місяць теж поїдемо, коли війна на Донбасі закінчиться. Вітя весь час туди їздить. Возить нашим хлопцям бронежилети, рукавиці, рації. Я переживаю, але зупинити його не можу. Якби було на кого Настю лишити, сама пішла б воювати.
Тетяна називає себе нареченою-втікачкою. Вона вже раз була у шлюбі, має доньку 4-річну Анастасію.
Вітя у загс навіть батьків не покликав. Боявся, що я передумаю заміж виходити. Я ж уже раз втекла з-під вінця на очах у всіх гостей. Перше весілля у мене було чотири роки тому, — згадує. — Мені тоді було 22, а Кості — 34. Він крутив роман одразу з двома, а мене вибрав, бо першою завагітніла.
Я про існування другої жінки дізналася за годину до того, як треба було розписуватися їхати. В загс приїхала, вліпила йому по щоці і демонстративно пішла. Гості нічого не зрозуміли, ведуча церемонії аж зблідла. Мама розплакалася. За півгодини мене повернули мама і свекруха. Перша кричала: кому ти з животом треба будеш? Другій перед ріднею було незручно. 130 гостей запросила. Кричала: якщо заміж за її сина не вийду, то по всьому місту пустить про мене погану славу. Розписалися, штампи в паспорти поставили, але вінчатися я відмовилася. Як відчувала, що ми довго не протягнемо.
Даремно, я тоді тиску піддалася. Життя в нас із першого дня не склалося. Прожили чотири роки. З них три роки я сама жила, бо Костя постійно був у відрядженнях. Потім зрозуміла: одна в житті помилка — не біда, біда — коли усе життя помилка. Написала заяву на розлучення. Він не був проти. Дитину віддав без суду, але з квартири попросив виселитися.
Тетяна живе у двокімнатній на столичній Оболоні. Має чотири точки з продажу овочів на столичних ринках. Торгівлею займається з батьками.
— З Віктором познайомилися на Майдані у січні, — розказує Тетяна. — Разом несли продукти до київської мерії. У мене машина зламалася. Підвіз додому своєю, взяв телефон. Не сподівалася, що вже ввечері подзвонить. Усі нормальні люди ходять у ресторани на побачення, а ми на Майдан їздили. Я медикаменти сортувала, він шини носив. Мою доньку полюбив як рідну. Настя його татом кличе.
Віктор працює топ-менеджером, але живе скромно. У 2-кімнатній квартирі навіть ліжка не має. Лікар порадив йому спати на твердому, тому серед кімнати поклав спортивний мат.
Ми з Настею до нього поки що переїжджати не будемо. Вирішили жити на дві квартири. Гостьовий шлюб зараз практикують багато сімей. Чоловік і дружина не набридають одне одному присутністю.
Вітя хоче від мене ще двох дітей. У його родині часто народжуються двійні. Він має брата-близнюка, який у Штатах живе. Ми теж мріємо про двох хлопчиків, бо доньку вже маємо.
3 
1
Коментарі