"Я була невиспана, з перебинтованою рукою, але йому сподобалася"

 

— Із Романом познайомилися 14 лютого на День Валентина. Він із другом віз мене зі Львова до Києва машиною. Дорогою крізь сон пригадувала, звідки можу знати його обличчя. До того перетинались завдяки спільним друзям на барикаді "Львівська бочка", але не мали нагоди поспілкуватись, — розповідає львів'янка Андріана Стахів, 27 років. Разом із чоловіком 35-річним Романом Куницьким виховує 1-річну доньку Терезу.

Зустрічаємося в центрі в кав'ярні. Сідаємо за круглий дерев'яний столик. Андріана замовляє каву лате і тістечко "макарон".

— Під час Майдану до столиці поїхала з подругою 25 листопада. Перші дні не помічала всіх цих подій, бо працювала фотокореспондентом на фестивалі сучасної драматургії "Драма ЮЕй". Визирнула з театру на вулицю, коли почула вигуки колони студентів, які йшли в центр міста й побігла знімати.

Андріана була на майдані Незалежності в ніч 30 листопада під час розгону студентів.

— О 3:30 нас залишилося чоловік із 50. Усі розходилися. Стояла і плакала в знайомого на плечі. Із подругою вирішили прийти зранку. Відійшли до дороги викликати таксі. Почули крик і побачили скупчення людей. Майдан оточила міліція. Нас не пускали. Казали: "Дєвушкі, "Водка-бар" в другую сторону". Коли туди пробилися, то вже тікали з іншими.

Показує на смартфоні фотографію з чоловіком. Роман тримає букет білих троянд і пляшку шампанського. Андріана плескає в долоні.

— У середині лютого Роман прийняв нашу велику компанію до себе в офіс у центрі Києва. Там був туалет із душем. Дозволив нам облаштувати "штаб". Могли вмитися, переночувати і попрацювати за комп'ютером. Я виглядала страшно: кілька днів перед тим не могла нормально помитися і перевдягнутися. Була невиспана, з підвішеною перебинтованою рукою, бо 18 лютого кийком дістала. Але йому сподобалася. З його офісу дистанційно працювала на інформаційному сайті, приходила відпочити після ночі на Майдані.

Із початком АТО Андріана з подругою стали допомагати військовим. Організовували концерти, возили медикаменти, форму, харчі. Роман повернувся до рідного Львова, працював дистанційно політичним аналітиком. Із друзями збирав допомогу українським воїнам.

— До цього ми дружили. А влітку почали зустрічатися, — продовжує жінка. — Ціле літо хворіла. Напевно, через пережиті стреси. У мене підозрювали пухлину. Роман був поруч. Приносив ліки. Ходив зі мною на обстеження. Все обійшлося.

Наприкінці літа на тиждень поїхала до Києва і зрозуміла, що без нього сумно. Коли повернулася, Роман сказав: "Може б ми одружилися?" 22 листопада розписалися. Я була в темно-синій сукні у квіточки. Він — у джинсах і сорочці. Подруга зробила мені букет із хвої і бавовни. Ніби символ кожного з нас: з одного боку м'яких, а з іншого — колючих. Зробили фотку під візиткою Яроша, яка тоді була популярною. У кафе покликали 25 друзів.

Із рідними чоловіка познайомилася за два тижні до розпису. Мої батьки на церемонію не змогли приїхати. Живуть у Хмельницькому. Зустрілися із зятем узимку.

Ми думали, незабаром війна закінчиться, друзі повернуться з фронту. Тоді відгуляємо велике весілля, запросимо всю родину. Узимку завагітніла. Тому вирішили в червні вінчатися. Відбулося це в церкві серед лісу на околиці Львова. Були батьки і свідки. У жовтні народилася Тереза.

Андріана далі гортає світлини на телефоні. Зупиняється на своєму фото на фоні Карпат.

— Навесні покажемо Терці гори. Ми з чоловіком любимо активний відпочинок, — додає. Підробляє перекладачем з англійської й польської та фотографом. — Далі допомагаємо військовим. Не можу сказати, що ми — активні волонтери. Але як чуємо від знайомих, що їм на фронті чогось бракує, то робимо все можливе.

×