— Буслик, буслик, іди дам їсти, — гукає на подвір'ї Володимир Кашкоров, 13 років, із села Семирічка на Вінниччині.
З-за хати вибігає цибатий лелека. Глухо кричить, роздуває на грудях пір'я.
— Це так їсти просить. Тільки голодний — біжить і стукає дзьобом у двері лєтньої кухні. Так протівно сичить, що зразу вийдеш, — каже 52-річний Юрій Кашкоров, батько Володимира. — Апітіт у нього добрий. Кожен час їсти просить. За день штук 12 жаб чи рибин з'їдає. Як більше дамо, то рве.
У затінку біля криниці стоїть ряба сумка із порожніми річковими мушлями. Поряд — відро із молюсками, залите водою, і дитячі кеди.
— Скайки заливаю водою, бо на жарі портяться. Збираю їх по дні річки в кедах, щоб не порізатися, — продовжує Володимир. Розколює ножем мушлю, виймає середину й простягає лелеці. Птах присідає й хапає їжу із руки. — Жаби більше любить. Але я їх рідше ловлю, бо боюся.
Після буревію в селі з корінням вивернуло вербу з лелечим гніздом. Володимир пішов подивитися. Одне лелеченя лежало мертве. Друге — ледве ходило. Над ним кружляла стара пара лелек. Хлопчик узяв лелеченя й приніс додому.
— Я йому кукурудзу даю, хліб, бараболю товчу запарану, а воно не їсть. Я аж злякалася, ще здохне. Дитина в книжку подивилася, каже, вони змії їдять, а хто ж йому їх ловити буде? Привчився їсти рибу й скайки. Дитина по них щодня на річку їздить, — розказує мати хлопця Валентина Кашкорова, 48 років. — Старі лелеки два тижні сиділи на хаті. Наблюдали, як ми їхнє дитя годуєм. Колесо від воза поставили на вершечку дерева за хатою, але вони не лишилися, знялися й полетіли. Не знаю, чи наше полетить, і чим годувати будем, як лишиться на зиму.
Ситий лелека роздуває пір'я й неквапно ступає подвір'ям. Хлопець кладе йому на спину руку. Птах присідає. До нього підбігає Володимирів племінник 4-річний Богдан, починає гладити лелеку. Той примружує очі й опускає голову.
— Я його так садовлю, й тоді всі діти з вулиці його гладять. На ніч закриваю в сарай разом з коровою, щоб чужа собака його не понесла, бо ручний. А дньом фіртку на клямку, бо вискочить. Уже раз тікав.
Володимир зловив його, приманивши їжею. Птах із розгону підлітає метри на 3. Коли смикає дзьобом за штани, значить, просить води. Набирає її, тримає дзьоб догори, доки вся вода по горлу протече. Чути глухі звуки ковтків.
— Хотів йому дзвіночка на шию начепити. Якщо полетить восени у вирій, то весною знатиму, чи вернувся. А тато каже, що дзвоник лелека загубить, то я його червоною краскою назначу. Вона ярка, буде видно, бо спеціального кільця на лапку нема. А як краска стреться, то я йому весною жабу кину, і він до мене спуститься. Ну, може, хоч голос мій впізнає, — каже Володимир і тулить до себе лелеченя.
2 
1
Коментарі