Псевдо "Барон" отримав від друзів-азовців за те, що балакучий, як Мюнхгаузен.
Живу за принципом: якщо не я, то хто, якщо не зараз, то коли?
Колекціонувати почав п'ятикласником. Спершу – марки, пізніше – старі монети. Це народило в мені відчуття краси. Тепер маю невелику колекцію африканських ритуальних масок, книжок, монет і печаток.
Історія любить вчасність. Якщо піти в музей і попросити артефакти Революції гідності кінця 2013-го, то вам нічого не покажуть. Атрибути революції почали збирати після її закінчення. Печатки добробатів зразка 2014-го теж навряд чи знайдеш. Важливо передавати предмети, пов'язані з російською окупацією, українським музеям тепер. Долучаюся до цього процесу разом із побратимами як можу.
На звільнених територіях ми знаходили форму, документи підрозділів, шеврони, листи, агітки окупантів і передавали в наші музеї.
Мої найбільші пристрасті – сім'я, історія та здоровий авантюризм.
Потяг до пригод стирає перепони на шляху до участі в них.
Якось увечері сиділи з друзями і зрозуміли, що за 2 кілометри від фронту є кам'яна баба. Вранці поїхали й забрали її. Загалом на нашому рахунку дві врятовані половецькі кам'яні статуї. Чоловіка-воїна та жінки. Це пам'ятки ХІІ–ХІІІ століть. Евакуювали їх і передали музеям. Статуї – не легенькі. Одна – кілограмів 300, друга – під тонну. Та їх історична вага не менша.
Оптимізм цінний тим, що має старшу сестру – віру.
Без гумору не було б цілісного мене. Та в армії він – специфічний, на межі людських цінностей, нагадує жарти хірургів. Зрозуміти цей гумор можуть ті, хто в однакових із тобою умовах.
Сенс життя – в тому, щоб продовжити рід, розвиватись і допомагати іншим. Зокрема краще зрозуміти українську історію. Вмію оповісти наукові факти зрозумілою мовою. Роблю це вже три роки на своєму ютуб-каналі.
Історія любить вчасність
Вірю в Бога і провидіння. Усе, що відбувається довкола мене, має вищу волю. Це дає силу й упевненість. Віра – це коли немає сумніву, бо є захист.
Гріх – це порушення правил. Українська мова має ще точніше слово – переступ. Людина переступає моральну межу, прописану в Декалозі.
Маю свої червоні лінії принципів. Не можу переступити через честь, правду і справедливість.
Не збагну, як можна руйнувати тисячолітній історичний спадок за гроші? Те, що пережило стільки потрясінь, не переживає чиновника. У Києві яскравий приклад – Китаївське городище часів князя Володимира. За що ми воюємо? За спадок чи за зрадників у тилу?
Справедливість – це кордони, які варто відстоювати. Іноді зі зброєю. Справедливість і свобода – наріжні камені в підмурках української ідентичності. Наші ментальні якорі.
Християнин має право на оборону. Росіяни впали в єресь і втратили Бога, коли напали на нас. Вони – нападники, які прикриваються захистом, адже християнська церква каже про захист. Тобто маніпулюють. Бачив молитовники окупантів. Там перекручено заповідь "Не вбий". Сказано: якщо вб'єш за батьківщину й друзів, то не гріх.
Церква московського патріархату досі не визначилася: вона з Україною чи з Росією. Якщо завтра Гундяєв визнає Путіна царем, УПЦ це підтримає. Церковні "генерали" мають визначитися: вони далі брешуть своїй пастві чи стають на бік правди.
Українці зазвичай – повільні реформатори. Часом хочеться швидших змін. Комуністичну партію заборонили аж 2023-го. Та це має і корисний бік. Завдяки тому, що вулиці декомунізували не за тиждень, ми не отримали десятків Байрактарських площ та сотень провулків Пса Патрона.
Героїзм – це виконання своїх обов'язків понад можливості.
Важливо, який слід ти залишиш на Землі: проживеш безславно чи покладеш життя на вівтар великої справи.
Колись боявся, якщо життя обірветься раптово, не встигну зробити задумане. Потому, як умурував свою наукову цеглинку у стіну історії, цей страх минув. Живу з думкою про майбутнє. Хочу побачити онуків.
Майбутнє за тими, хто зробить інакше
Почуваюся 23-річним. Доки закладаєш свій ментальний вік всередину себе, ти – молодий.
Ненависть виникає від невдоволення собою. Розберись із собою – і образи на інших зникнуть.
Любов народжується від доторку янгола. Інакше як це пояснити?
Люди часто люблять за звичкою. Тоді нездатні розвивати й розкривати любов. Почуття народжується за секунду, як вогник, але це полум'я треба підтримувати. Коли любиш, втрачаєш частку себе. Зокрема свої егоїзм і самолюбство. Ти йдеш на цю жертву. Головне, аби вона не була одностороння, інакше стаєш рабом того, хто не здатен тебе любити. Любов – це постійна двостороння дія.
Спорідненість душ – це єдність поглядів і вчинків. Вона може бути ознакою як кохання, так і платонічної – дружньої – любові.
Вірю в дружбу між чоловіком і жінкою. Знаю випадки проєкції дружби на стосунки. Втім, якщо це вдається оминути, маєш надійного друга.
Сімейна мудрість – набір правил, який допомагає знайти гармонію. Це показник якості взаємин. Чи може сім'я, яку спіткають постійні невдачі, апелювати до мудрості?
Мудрість – це накопичення схем виходу із ситуацій.
Брати за взірець нової сім'ї модель своїх батьків не завжди правильно. Можливо, майбутнє за тими, хто зробить інакше.
Діти мене навчили більше сміятися, радіти життю, вигадувати і спокійніше ставитися до викликів. А загалом – великої любові, якої я до їх появи не знав. Діти зворушують своїми знаками уваги. Старша, Дарина, прислала мені чашку для улюбленої кави з лимоном. Середня, Ярослава, малює сердечка й жовто-сині прапори. Пише, щоб я повертався додому.
Ображаюся нечасто, але можу показати своє невдоволення. Рідним і найближчим друзям можу пробачити все. З рештою людей усе індивідуально. Що це – крадіжка грошей чи думок, зрада принципів чи держави?
Гірко, коли когось не можна змусити заплакати над долею України.
Не відкладаю емоцій на потім, проживаю.
На особисті втрати маю притуплену емоційність. Водночас можу пустити сльозу від зворушливого кінофіналу. Емоційні гойдалки війни – ненормальні, але це даність країни, яка виборює свободу.
Можу розчулитися від поезії. Недавно взяв до рук довоєнну збірку "Співіснування" Галини Крук. Ці вірші зворушили.
Тиша – моя важлива співавторка. Тому й із музикою взаємність не склалася. Моя голова влаштована так, що для мислення потребую тиші. За кермом можу послухати новини чи думаю в цілковитому беззвуччі. Та коли релаксую, залюбки пірнаю в музику.
Не боюся недосконалості в собі. Радше – досконалості. Якби відчув себе довершеним, не мав би стимулу зростати особистісно.
Моя слабка риса – віра в людей. Вона ж і сильна.
Слабка, бо люди користуються довірою. Вижирають її, доки не урветься мій терпець. Це найболісніше.
Сильна, бо вірю в героїв, яких бачу щодня. У людей справедливості та свободи. Це надихає відчувати, що ми переможемо.
Щоб стати сильнішим, треба здолати лінь. Ледарство – перепона розвитку. Хоча, з другого боку, лінощі – рушій творчості та прогресу. Геніальне може народитися знічев'я. Яблуко впало на голову Ньютона, народивши закон всесвітнього тяжіння. Електричний млинок для кави з'явився, бо лінь було крутити ручний.
Засмучує війна. Іншим проблемам ми дали б раду самі. У цій війні ми – між молотом і ковадлом. З одного боку, в нас летить неймовірна кількість набоїв і ракет. А з другого, ставши однією з найшляхетніших націй, віддавши ядерну зброю, маємо тепер просити, а не вимагати.
Україна буде попри все. Колись були королівства: наваррське, баварське, прусське. Їх немає, а Україна досі є. Ті королівства стали частинами більших держав. Нас не асимілювала й не перемолола жодна імперія. Ми потужний боєць і гравець, здатний заламати кровожерного циклопа.
Гроші – це засіб досягнення мети. Дотримуюся трьох фінансових правил. Перше: жодне майно не варте життя. Мій прадід залишив своє майно російським окупантам сто років тому, але вижив. Друге: не бути залежним від грошей. Зайву копійку краще вкладати в корисні справи. Не варто складати їх під подушку, це не дає прибутку. Третє: якщо отримуєш надприбуток, маєш віддати частину його суспільству. Якщо можеш і не допомагаєш людям, ти – некорисний.
Живу за суспільним договором: маєш – поділися з ближнім. Якщо їздиш щороку відпочивати, спитай себе: чи має змогу відпочити сусідська дитина? Купив собі фруктів, купи й у сиротинець. Якщо вклав гроші в художні колекції, подаруй раз на кілька років її частину музеям. Чи проведи виставку своїм коштом. Це філософія мого роду. Мій прапрапрадід Аркадій Алфьоров подарував усю свою колекцію живопису з Ботічеллі й Дюрером Харкову, чим заснував Харківський художній музей у середині ХІХ століття.
Українці часто колекціонують кітч. У світі ж віддають перевагу високому мистецтву. Наші люди купують дорогезні картини з бурштинової крихти, які не мають мистецької цінності, замість того щоб цінувати, скажімо, український андеграунд ХХ століття чи сучасних малярів, яких необхідно підтримувати. Варто повчитися в наших західних друзів.
Перші серйозні гроші заробив у 10 років. Помив із друзями машину. Купили по 10 жуйок на кожного.
Мрія – це ідеал, до якого прагнеш. Наближення до неї – це вже перемога. Упокорив свої мрії, щоб почуватися спокійнішим.
Усвідомлення загрози змушує мене активніше займатися історичною просвітою. Записувати більше відео про нашу боротьбу з росіянами, про нашу відмінність.
Українські історики мають перемкнутися на сьогодення. У час війни не можна досліджувати, умовно, побут міщан ХІХ століття. Треба досліджувати боротьбу цих міщан із кацапами. Це вимога часу.
Війна йде не за кордони, а за сенси. Не тільки за землю, а й за історичну пам'ять.
В армії немає поняття "наступної неділі" чи "28-го числа". Є сьогодні-завтра.
Ненависть народжується від невдоволення собою
Не певен, що думатиму про відпустку в мирному житті. Адже лише 8 годин роботи – і ти вдома. Нині можу це тільки уявити.
Сучасні рицарі – це вояки, носії шляхетських правил. Спадкоємці козацького чину. Лицарі – ті, за ким стоять не лише етика й мораль, але й відповідальність. Чоловіки під 60 без вищої освіти своїм кодексом честі сказали всім: ідемо захищати свій дім і Батьківщину. Лицарі – це ті, хто пішли на війну добровольцями.
Перебуваємо в найскладнішій точці розвитку державності. Ця війна – не за територію України, як це було з більшовиками сто років тому. Вона – за знищення нашої державності. Цей епізод смертельно небезпечний.
Третя світова почалася в Україні в лютому 2022-го. В ній задіяні всі економіки й політики світу.
Якби мав змогу змінити хід історії, я в нього не втручався б. Ми багато пройшли. Час не плакати й казати, що все було не так. Час вивчити свою історію, подякувати предкам і збагнути: все було так, як мало бути.
5 
1
Коментарі