Ексклюзиви
пʼятниця, 22 червня 2012 13:00
Олег Шама
Олег Шама
Олег Шама

Мовний компроміс

У нас якось дивно співають відому народну пісню про зозулю. Про ту, що кувала на калині, а потім зробилася матір'ю, яка проводжає синочка в солдати. Останній куплет пісні – там, де йдеться, що мати "переплила б синєє море ще й бистрії ріки", бо її син "пропав та й навіки", – чомусь співається російською. Хоча в цих рядках нема жодного слова, яке не можна було б вимовити так само українською, щоб воно не різало вуха.

Коли я доріс до пізнавально-притомного віку, спитався якось у мами, чого саме так. Мама знизала плечима: "Не знаю, так по жизні співали. Не я ж це придумала". Ті, хто це придумував, жили, а їхні нащадки й досі живуть, за сто кілометрів від теперішнього північного і східного кордонів із Росією. І я сумніваюся, що на когось із них могли вплинути політичні редактори. А мовні укази, байдуже царські чи більшовицькі, точно вже не були указами, як співати за столом. Тому цей мовний компроміс у межах однієї пісні для мене досі загадка.

Зараз у це комусь важко віриться, але близькість титульної нації Союзу в моєму радянському дитинстві відчувалася дуже слабко. Навіть незважаючи на те, що вчитель історії поза школою дозволяв собі жартувати: "Для мене все, що далі Сватова (а це найзахідніший райцентр Луганщини) – уже бендерщина". На пошті чекали лише на Старобільську районку "Під прапором Леніна", а поряд із "Перцем" навіть і не валявся якийсь там "Крокодил". Звичайно, всіляких "Правд" було достатньо, але використовували їх за більш прагматичним призначенням.

Російська була всюди, але помічали її – принаймні ми, діти, – у двох ситуаціях. Коли хтось із сусідських хлопців повертався із солдатів – звучала вона від них дивно і трохи смішно, наче пістрявий одяг. Та ще, коли у шкільний клас входила вчителька росмови. Вона, хоч на перервах і балакала, як усі, мала рукавиці з їжака, і, здавалося, вони ніколи не зношувалися. Тому ми добре знали, що треба тільки "класть", а не "ложить", як у більшості теперішніх ораторів.

У першому резюме на роботу в рубриці "мови" я написав усі, які знав і пробував вивчати. Навіть латину, за яку тоді здавалося не соромно. Вистачило розуму хоча б не вказувати санскрит, на курси якого пару місяців ходив за компанію

Зіткнення цивілізацій сталося в Луганську. У тамтешній російськомовний педінститут із трьох вступних іспитів два я складав українською. Крім твору про Бенедьо Синицю, довелося ще розказувати про закон "отрицания отрицания", і екзаменатор, зрозумівши мою мовну проблему, дозволив відповідати так, як мені зручно. Але справжній момент істини блиснув, коли мої однокашники із сусідніх російських областей не зрозуміли слів, якими я думаю. А вродлива дівчинка з ростовського міста Шахти якось навіть сказала, що заздрить нашій двомовності. Я почувався своїм і іноземцем одразу.

Другий подібний шок стався вже в столичному університеті, де можна було вчити одразу з десяток мов. Мені б десять голів! Хай там як, але у першому резюме на роботу в рубриці "мови" я написав усі, які знав і пробував вивчати. Навіть латину, за яку тоді здавалося не соромно. Вистачило розуму хоча б не вказувати санскрит, на курси якого пару місяців ходив за компанію. Я добре виконав тестове завдання з редагування якогось юридичного тексту. Але керівник проекту, глянувши в моє резюме, сказав: "Ви нам взагалі-то підходите. От тільки у вас тут сім мов… Вам буде нецікаво працювати в нас". На роботу мене не взяли. А вона мені була так потрібна.

Я заплутався в тих мовах остаточно. А тут ще й старші за мене люди почали рвати один на одному сорочки нібито за мови. Я їх вивчав і роботи не отримав, а комусь вона дісталася без зайвих зусиль.

Уже тепер я дивлюся на цей цирк і думаю: як у маминій пісні, російський куплет буде останній. Куди ж без нього. Так було по жизні

Зараз ви читаєте новину «Мовний компроміс». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

17

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути