- В країні зараз така ситуація, що на сполох вже бити треба, - каже Микола Головко на Майдані Незалежності в четвер ввечері. Він у біло-блакитній вишиванці, тримає велике дерев'яне розп'яття. Вдома залишив п'ятьох дітей. - Якби політики об'єдналися під одним прапором, тоді разом ми змогли б щось змінити. Байдужість до чужого горя — теж гріх.
Розпочинається акція на підтримку мешканців Врадіївки, Миколаївської області. Десятеро людей зранку завершили свою пішу ходу по країні і прийшли до Києва. Добиралися кілька днів, ночували у різних містах у наметах. Із самої Врадіївки людей немає, більшість з них — мешканці регіону, або сусідніх областей. Вже неподалік від Києва до ходи приєднувалися нові люди. Майже у кожного з них своя історія про свавілля міліції.
Біля стели Незалежності збирається пару сотень людей.
- Наші вимоги — це, по-перше, відставка Захарченка, - каже один із організаторів акції Василь Люборець. На ньому чорно-помаранчева вишиванка. - Це тотальна переатестація всіх міліціонерів і те, аби останнє слово в їхньому призначенні було за громадськістю. Також ми додали вимогу звільнення всіх політв'язнів та вирішення конкретних справ людей, які йшли з нами.
- Банду геть! Захарченка — геть! - заглушають його крики людей. Вони колом стали навколо організаторів та виступаючих. Гучно аплодують. Більшість з них — люди похилого віку. Багато жінок із портретами загиблих дітей.
- До нас сьогодні підходили представники Захарченка (міністр внутрішні справ Віталій Захарченко — ред.), - розповідає далі Люборець, - Питали, як можна організувати зустріч із міністром. Ми його запросили на Майдан. От і подивимося, чи прийде, - поправляє яскраво-помаранчевий кашкет та йде до решти учасників "врадіївської ходи".
- Не треба стояти на колінах, повстаньте!, - лунає там. Біля мікрофону виступають учасники ходи. Присутні аплодують.
- Це гестапо часів Януковича! - вигукує у натовпі руда жінока років 50. Вона разом із 5-ма жінками стоїть неподалік сцени, тримаютьпортрети Юлії Тимошенко. Усі у футболках з написом "Юлі-волю". Частина з них прийшли із наметового містечка, що неподалік но Хрещатику.
- Я буду боротися до останнього кроку з цими міліцейськими оборотнями, - біля мікрофону каже одна з учасниць ходи. Тримає фотографію вбитого міліціонерами сина. - Нікому не вірте! Жодній гілці влади проста людина без грошей не потрібна. Вони жирують від цього беззаконня. В кожному селі зараз — своя Врадіївка, - майже кричить жінка тремтячим голосом. - Та найстрашніше у світі- своїх дітей ховати, - віддає мікрофон, витирає рукою сльози.
Неподалік сцени стоять три пластмасові столи з жовто-синьою клейонкою. Біля них — черга. Там три жінки-активістки "Спільної справи" дають бланки для підписів, на яких написано: "Ініціативна група з формування всеукраїнської мережі комітетів по переатестації працівників правоохоронних органів". Нові і нові люди все підходять, аби підписатися.
Поряд зі столами чотири паки із 1,5 -літровими пляшками "Моршинської" та два паки із "Бонаквою". Деякі з них вже розкриті, напівпорожні пляшки лежать поряд. У паки встромлено дощечки із різними малюнками: зображенням "беркутівця", який б'є людину і написом "Нам не потрібен ваш "захист", "Мусорня", не забувайте, армія — з народом", табличка із написом "Міністерство внутрішніх справ" та підписом "Зґвалтуємо кожного".
- Я вірю, що люди, які пройшли 500 кілометрів зробили крок до свободи, - далі лунає з імпровізованої сцени. Навколо неї людей все більшає, багато хто просто проходить повз і зупиняється подивитися, що відбувається. - Ми ж маємо їх підтримати. Разом - ми сила.
Один, другий, третій мітинг — це не справа, каже пошепки вже сивий чоловік іншому, маючи на увазі проведення аналогічного заходу у той же день зранку під МВС. - Не так це робиться. Ніхто сюди не прийде. - чоловіки стоять ще хвилин п'ять та йдуть з Майдану.
Трохи поодаль від мітингу, ближче до дороги, біля невеликого пластмасового столу — скупчення людей. Там - двоє представників міністерства внутрішніх справ приймають заяви від громадян та записують на прийом до МВС. На столі — роздрукований на папері напис "Виїзна приймальня МВС України". Чиновників охороняють 5 міліціонерів. Люди займають чергу, аби написати свою заяву.
- Та що ж ви робити, ви ж сюди проти міліцейського свавілля прийшли боротися, а ви їм заяви пишете, - кричить білявка в яскравому помаранчевому сарафані жінкам, що вже стали в чергу до чиновників.
- Це провокатори, не ведіться на них. Давайте всі повернемося до акції, - чується інший голос. Здіймається гамір.
- Я не знаю, де похована моя дитина, то що я, маю чекати, поки Захарченка знімуть?, - відповідає на це чоловік, що також став в чергу.
Так вони все одно не поможуть, вони лише на камеру ваші заяви приймають, - вигукує ще хтось. За 5 хвилин натовп розходиться. Та біля столу до кінця вечора залишається доволі багато людей.
- Що я, даремно стільки кілометрів пройшла?, - каже Ірина Скобельська. Чекає на свою чергу написати заяву до МВС. Пояснює — її сина незаконно посадили. Жінка 7 років добивається справедливості, писала навіть президенту, однак результату жодного. Приєдналася до врадіївської ходи на третій день. - Я сказала однозначно: ми не підемо звідси, поки не вирішим своє питання. Я не заспокоюсь, поки не доб'юсь правосуддя.
Почало сутеніти. Біля мікрофону все ще виступають люди, та навколо учасників акції стає менше. Врешті мікрофон до рук бере Люборець. Запрошує всіх учасників врадіївської ходи відійти в сторону. Збирає всіх на газоні, що трохи збоку від центру площі. Його обступає пару десятків людей. До натовпу ближче підходять з десяток міліціонерів.
- Я, як громадянин України, наказую своїм слугам, міліціантам, забезпечити тут поставку намету для ночівлі, - повторює двічі Люборець та разом із ще десятком людей йде з площі.
Швидким темпом вони добираються до Бесарабської площі. Там — декілька припаркованих авто. З одного з них дістають спальники, підстилки та рюкзаки різних розмірів. Так само швидко повертаються з усіма речами на Майдан.
Під оплески та гімн України за 15 хвилин встановлюють два намети — один маленький та більший.
- Маємо право на протест, - скандують люди. - Рятуй душу — знімай погони.
Вра-ді-ї-вка, - продовжують мітингувальники.
На Майдані залишається до сотні людей.
- Тут недалеко стоїть 7 автобусів із Беркутом, - каже у мегафон активістка Раїса Шматко, ходить площею. - Ми попереджаємо представників МВС, що тут зібралися мирні громадяни і якщо проти них буде вчинено злочин, то за міжнародною конвенцією це буде розглядатися як геноцид.
За деякий час на Майдані з'являється кілька сотень "беркутівців". За декілька хвилин силою змітають намети, зав'язується сутичка, штовханина. Правоохоронці хапають людей та відтягують до автозаків. Решту відтісняють з площі. За півгодини гамір на Майдані вщухає. Намети простояли близько двох годин.
3 
1
Коментарі
264