Не доктор

Шукаю роботу. Психотерапевт каже, що телебачення – це моє. ­Повідправляла резюме. Через тиждень дзвонять зі студії Савіка Шустера. Запрошують на співбесіду. Їм потрібна ведуча. Основні вимоги: брюнетка чи шатенка модельної зовнішності, із життєвим досвідом, мого віку.

Їхати до студії – на метро до Нивок, потім п'ять зупинок маршруткою і ще пішки хвилин 15. Тому – тільки таксі.

– Це бувший завод. Мабуть, спеціально там облаштувалися, щоб частіше викликали таксі, – розмірковує дорогою молодий водій.

Я налаштувалася на щось соціально-політичне. Але кілька людей у коридорі тренуються читати погоду. ­Дівчата перешіптуються, що потрібна ведуча в образі "стюардеси".

У студії зустрічають трійко гарнюніх телевізійниць. Ввічливо пропонують читати українською текст про погоду. При цьому уявити себе "доктором". Це трохи спантеличує, бо я вже почала входити в образ "стюардеси". Вдягнутий білий халат ще більше похитнув мою душевну рівновагу.

Уявіть, що ви – "блондинка"!

Текст виводять на суфлер. Через поганий зір починаю мружитися.

– Уявіть, що ви – "доктор"! – командують дівчата.

Українська пішла з помилками. В голові рояться думки, що я – без макіяжу, на екрані погано виглядатиме непофарбоване коріння волосся.

– Уявіть, що ви – "блондинка"! – чую нову команду. – Ви – ведуча одного з музичних каналів!

Стає ще страшніше. Мене паралізує. Я ж – брюнетка!

– Дякуємо, – розчаровано кажуть дівчата десь на третій хвилині. – Це не ваше. Ви – не "доктор".

Стою на вулиці, чекаю таксі, приходжу до тями. Вилітає чергова ­невдаха-конкурсантка – брюнетка на підборах у короткому чорному платті. Обличчя таке, мов щойно вдихнула чогось огидного. Стрибає за кермо білого Porshe Panamera та гучно хряскає дверима.

"Теж не "доктор", – співчуваю їй.

×