"Я все розкажу, але прошу: не пишіть прізвища і не фотографуйте. Три тижні тому я заміж вийшла, а чоловік нічого не знає, — просить 22-річна Ольга із Стрийського району. Українка, яка потрапила в сексуальне рабство в Чехії, тепер проходить психологічну реабілітацію в осередку "Оаза" Західноукраїнського центру "Жіночі перспективи".
"Оаза" орендує другий поверх приватного котеджу за Львовом. Адресу не розголошують — задля безпеки клієнтів. Ольга прийшла сюди з подругою, 20-річною Людмилою. Півтора року тому дівчата були ще в руках торговців людьми.
Сидимо в альтанці біля маленького озера.
— Це була моя ідея — їхати за кордон, — каже Ольга, висока блондинка в джинсовому сарафані до колін. Зовні ніщо не видає, що жінка рік працювала повією. — Ми з Людою шили одяг на фабриці. Зарплату часто затримували. Тато мій інвалід, а мамі одній важко нас прогодувати. У мене ще брат є, у дев"ятому класі.
40-річна Галина, сусідка Ольги, пообіцяла працевлаштувати дівчат у Чехії — офіціантками в барі за 500 євро щомісяця. Допомогла оформити паспорти, відкрити візи, придбати квитки на автобус.
— Вона разом із нами поїхала до Праги, — розповідає Ольга. — Коли перетнули кордон, забрала наші паспорти — мовляв, так надійніше. Потім віддала їх Томашеві, молодому чоловікові років 30 — власникові бару, у якому ми мали працювати.
— Я бачила, як він давав Галі гроші, — додає стрижена "під хлопчика" Люда, невисокого зросту, в зелених широких штанах і чорній футболці.
Дівчата замовкли, глянули одна на одну.
— Розкажеш далі? — питає Люда.
Ольга опустила очі.
— Коли Галя пішла, — шепоче, затинаючись від хвилювання, — той чоловік завів нас у маленьку кімнату в підвалі й буркнув: "Сидите здесь і ждите". Там було ще троє дівчат із Чернівців. "Об"ясните им, что нужно делать", — кинув і пішов.
Клієнтами були переважно одружені чоловіки
Того ж вечора Томаш сказав:
— Будете пручатися на роботі — уб"ємо, де батьки живуть в Україні — знаємо. Для переконливості показав фотографії замордованих дівчат. Через годину Ольгу віддали клієнтові — парубкові років 25. Той замовив для неї коктейль у барі. Не встигла пригубити — попід руку повів у мотель через вулицю.
— На перший погляд видався приємним чоловіком, — каже Ольга. — Думала, пожаліюся йому — відпустить. У кімнаті чекали ще двоє його приятелів... Ґвалтували мене по черзі.
Із бару в мотель і назад Ольга та Людмила ходили щодня. Так тривало майже рік.
— Клієнтами були переважно одружені чоловіки 40–50 років, — продовжує Ольга. — Приїжджали в дорогих машинах. Нормально з нами обходилися, не кидалися, не били, про презервативи питалися. А молодих чехів ми боялися. Ті просто знущалися. Приходили з пивом своїм хваленим, жлуктали, а потім зв"язували нас і пляшки пхали... — Ольга закрила обличчя руками: на очі набігли сльози.
Наприкінці кожного тижня Томаш давав дівчатам по 30 євро — на їжу та презервативи. Обіцяних 500 євро не бачили жодного разу. Їм вигадували штрафи: за сльози, за відмову випити з клієнтом, за нещирість у ліжку, за поганий вигляд... Кілька разів власник бару приходив із мобілкою і наказував телефонувати додому, радісно щебетати, що роботу знайшли, що доглядають малих дітей, що платять добре.
— Далі вулиці не відпускав, — каже Люда. — Та й куди підеш без документів?
Із рабства дівчат визволили поліцейські. Ольгу затримали, коли зранку виходила з мотелю. Дівчина сказала, що документи в барі. Томаш повернув паспорт "офіціантки". Віза в Ольги була прострочена, і її депортували.
— А я втекла з однією полячкою, — розповідає Люда. — Без грошей, автостопом, добралися до кордону, знову потрапили до сутенерів. Ті відвезли нас у Німеччину. Усе почалося знову, доки не депортували.
Удома родичам дівчата правди не розповіли. Писати заяву в міліцію не хочуть: бояться помсти та розголосу. "Добродійки"-сусідки більше не бачили. Мабуть, та виїхала за кордон. Кілька тижнів тому Ольга вийшла заміж. Подружка їй порадила звернутися в "Жіночі перспективи".
— Приїжджаємо сюди кілька разів на тиждень до психолога — щоб від шоку відійти, — продовжує Люда.
— Дівчатам треба було відразу звертатися в поліцію і не чекати, коли їх депортують, — каже Олена Кальбус, 45 років, із центру "Жіночі перспективи". — Наші люди найбільше бояться депортації, бо доведеться повертатися додому без грошей та з боргами.
За рік у центр звертаються з десяток бранок сексуальної індустрії. Безкоштовну психологічну допомогу їм надають за сприяння Фонду "Відродження".
— Нікому не довіряйте паспорт та проїзні документи, — радить Олена Кальбус подорожуючим за кордон. — Візьміть із собою копії закордонного та внутрішнього паспортів. Такі ж копії та інформацію про місце запланованого перебування залиште рідним. З"ясуйте, чи має фірма ліцензію на посередництво в працевлаштуванні за кордоном в Українському центрі зайнятості Міністерства праці за тел.: (044) 220 50 97, 289 50 97. Якщо трапилася біда, дзвоніть на національну безкоштовну лінію 8 800 500 22 50.
Посадили вісім сутенерів
2006 року відділ боротьби зі злочинами, пов"язаними з торгівлею людьми, УМВС у Львівській області порушив чотири кримінальні справи. За продаж 15 осіб у Польщу, Чехію, Туреччину, Ізраїль до відповідальності притягнуто вісім українців.
— Насправді випадків експлуатації людей більше, — каже заступник начальника відділу Ігор Жига, 30 років. — Але про них ніхто не знає, бо потерпілі не звертаються в міліцію — бояться розправи. Часто повій відпускають з умовою, що вони привезуть ще двох-трьох осіб. Замість того, щоб іти в міліцію, вони вербують своїх знайомих.
Максимальний термін покарання за торгівлю людьми — 15 років.
3 
1
Коментарі