Про хвилину мовчання нагадували сигнали маршруток

У суботу 27 листопада в країні вшанували пам'ять жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні.

У Хмельницькому біля пам'ятника "Ангел скорботи" зібралися близько 2 тис. городян. Запалювали свічки, відправили панахиду. На словах "Вечная память" із дерев злетіла зграя ворон і з карканням зникла за дахом будинку.

— Торік відправа була українською, а цього року правлять священики Московського патріархату, — обурюється колишній вояк УПА Горислав Лаба, 84 роки. — Мене не запрошували. Про ходу дізнався з радіо.

У Вінниці в парку ім. Козицького зійшлися близько 200 людей.

— Народ іще не визрів. Я перед цим заходив у торговий центр "Магіцентр", то там втричі більше відвідувачів, — каже сусідові 61-річний Володимир Сопільняк. — Не всі розуміють значення цієї події. Мій батько із села Шура-Мітлинецька Гайсинського району помер три роки тому. Голодовка його застала в 10 років. Розказував, що в класі з ними вчився дуже толковий хлопець. Від нього весь час часником пахло. Більше не було чого їсти. Він помер. Тато до останнього дня згадував того хлопця і шкодував, що такий інтелект загинув.

Біля пам'ятника жертвам геноциду організатори закликали людей попросити вибачення у невинно загиблих. Юрба дружно повторює тричі "Пробачте нам". Потім тричі каже: "І ми вам пробачаємо". У багатьох виступають сльози.

Мер міста Володимир Гройсман та інші представники влади у жалобній ході участі не брали.

Напередодні у п'ятницю 26 листопада біля пам'ятника жертвам Голодомору у Вінниці зібралися близько тисячі людей.

— Мої сестри та брат померли в голодовку, — по щоках 80-річної Ганни Тахтаєвої течуть сльози. — Мені було три роки. Пам'ятаю, як зранку мама батькові казала: "Петя вже холодний". Він був на рік за мене старший. Я, наймолодша, тільки вижила.

В Одесі на Соборній пл. понад дві сотні людей. Місце вшанування пам'яті охороняють зо 50 міліціонерів.

— Приходжу шостий рік поспіль, — каже студентка Анна Михайленко, 23 роки. На її сумці напис: "Не бійся бути українцем".

Запалені свічки виставляють на площі у формі хреста. Промовець каже, що нова влада міста на чолі з мером Олексієм Костусєвим проігнорувала цю подію.

— Это еще счастье, что нас не арестовывают здесь. Спасибо, что вы не побоялись прийти сюда, зажечь свечку, — говорить Андрій Перов, 50 років. Він адвокат.

У Львові на просп. Свободи лунає похоронна музика.

— Коли вже виключать? Це неможливо слухати, — каже працівниця аптеки. Січе дрібний дощ зі снігом. Перехожі кутаються у  шарфи.

Територію біля пам'ятника Тарасові Шевченку заполонили люди. Багато хто прийшов із колосками. Хрестом вишикувалися курсанти військового училища у чорній формі. Знімають кашкети. Хвилина мовчання.

На центральному майдані Тернополя гасло "Голодомор-геноцид" виклали 2-метровими літерами зі 1726 свічок.

— Хочемо нагадати владі, що Голодомор стався не через неврожай. Це було заплановане тодішньою владою знищення народу, — говорить 25-річний Юрій Лотоцький з організації "Молодіжний націоналістичний конгрес".

— Але що ти Януковичу поясниш? — додає 27-річний Богдан Яремко. — Для нього шо геноцид, що генофонд — одне й те саме.

В Івано-Франківську на світлодіодних екранах на центральних площах упродовж дня транслювали відеофільми "Хлібна гільйотина", "Голод 33-го", "Незнаний голод". О 16.00 на Вічевому майдані близько 400 людей запалили свічки. Про хвилину мовчання звуковим сигналом повідомляє громадський транспорт.

На Центральній пл. у Чернівцях біля пам'ятника Тарасові Шевченку близько сотні городян виклали із свічок хрест. На великому стенді показували фото на тему Голодомору.

— Я малим прийшов до своїх родичів у гості. Вони тільки-но щось поїли, і тітка згортала крихти та залишки їжі зі столу, щоб залити їх водою та дати собаці. У хату попросився молодий чоловік, просив щось поїсти. Дядько відповів, що нічого нема, лише помиї для пса. Я досі бачу, як той чоловік перегорнув миску з тими помиями, випив їх та перехрестився. Подякував і пішов, — розповідає чернівчанин Іларій Терлеський, 83 роки.

Від 100 до 5000

Стільки людей зібралося на центральних площах обласних центрів у день вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932–1933 років

Чиновники в ресторані святкували відкриття церкви

У суботу зранку в селищі Широке під Донецьком проходить святкова літургія. Митрополит Донецький і Маріупольський Iларiон відкриває новий Михайлівський храм. На службу приїхали губернатор Донеччини — Анатолій Близнюк, народні депутати. Віднедавна вони живуть на хуторі Широкому. Давали гроші на будівництво церкви.

— У вашого селища з'явилося нове народження, — каже Іларіон до вірян. — Завдяки людині, яка має високе становище і є однією з небагатьох, хто щиро любить народ.

Додає, що знає губернатора 15 років.

— Спаси его, Господи, — приказують за митрополитом парафіянки.

Владика дякує губернаторові за храм та нову дорогу. Вручає Анатолієві Близнюку вищу церковну нагороду — орден святого рівноапостольного князя Володимира.

Нагороди також отримують помічник губернатора Іван Карасьов і кілька чиновників. Зокрема начальник Головного управління капітального будівництва облдержадміністрації Олег Кізіменко. Той  запізнився. Митрополит надіває йому орден уже на виході з церкви.

Надворі Близнюка обступають журналісти. Нагадують, що в усіх храмах цієї суботи правлять панахиди за жертвами Голодомору.

— Мы помним, это не должно повториться, — насуплюється губернатор. Обіцяє запалити свічку о 16.00.

Чиновники розсідаються по авто, їдуть святкувати до ресторану неподалік. Решту присутніх запрошують до накритого у дворі столу. Накрапає дощ.

— Не було ніякого Голодомору, це все Ющенко придумав. У 1932–1933 роках був неврожай, — говорить літня жінка, яка називається Ніною.

О 16.00 того ж дня біля пам'ятника Шевченку в центрі Донецька зібралися близько сотні людей.

— У Донецькій області ще мало зроблено для увічнення пам'яті жертв Голодомору, — говорить Марія Олійник, заступник голови обласного товариства "Просвiта". — Місцеві чиновники вже не заперечують факт Голодомору, але, як і раніше, не вважають його геноцидом українського народу. Вулиці Донецька досі носять імена організаторів Голоду: Власа Чубаря, Станіслава Косiора, Павла Постишева. Я з 1989 року звертаюся до місцевої влади з проханням перейменувати вулицю Постишева, дати їй ім'я Героя України — Василя Стуса, який вчився і працював у Донецьку. Але в Донецькій міськраді 85 депутатів із 90 — члени Партії регіонів. Цим усе сказано.

×