Як Росія розпродує українське майно в Севастополі

Зокрема, йдеться про продаж майна севастопольського військового містечка N289 (більше трьох тис. кв. м складів, майстерень і цехів, розташованих на земельній ділянці площею більш як 4 га в центрі Севастополя) одному з київських ТОВ. Ця компанія придбала майно вищезгаданого військового містечка у Будівельного управління Чорноморського флоту (БУ ЧФ), що належить Міністерству оборони Росії.

За даними ж "Коментарів:", військове містечко N289 було створене в 1999 році наказом начальника БУ ЧФ в результаті реорганізації військової частини N53074, що належить Україні.

Два тижні тому це рішення у Вищому господарському суді України узялася оскаржувати військова прокуратура Військово-морських сил Збройних сил України. ВГСУ розглянув цю касацію 23 червня й ухвалив, що ця справа буде розглядатися 11 серпня.

Це далеко не єдина суперечка між Україною й Росією за чорноморське майно. Так, за даними видання, у 2002 році Господарський суд Севастополя затвердив мирову угоду, відповідно до якої вищезгадане БУ ЧФ передало (у рахунок погашення боргу) у власність місцевої компанії ПП "Адепт" грязелікарню севастопольського військового санаторію "Омега". При цьому, відповідно до доповнення N1 до угоди між Україною й Росією "Про параметри поділу Чорноморського флоту", укладеної в 1997 році, санаторій "Омега" разом з будинками й спорудами, розташованими на земельній ділянці площею 7 га, належить ВМС України. За даними "Коментарів:", на підставі цієї міжурядової угоди військова прокуратура ВМС України уже кілька років намагається скасувати цю угоду. Але поки що бажаного результату не досягнуто: три місяці тому, 25 березня, Вищий госпсуд України скасував всі попередні рішення, ухваливши передати цю справу на новий розгляд.

Не менш резонансною справою із продажу Росією українського майна, відзначає видання, є реалізація активів ДП "Севастопольський судноремонтний завод Чорноморського флоту" (нині - 13-й судноремонтний завод ЧФ). За даними джерел "Коментарів:", ще в січні 1997 року керівництво цього держпідприємства уклало договір оренди одного із заводських корпусів (загальною площею більше 1,5 тис. кв. м у Севастополі по вул. Гранатна, 1) з одним із ПП. А через кілька місяців це приватне підприємство, контрольоване бізнесменом із Севастополя К., оформило право власності на цю нерухомість. Прокуратура ВМС України досі намагається денонсувати цю угоду в судах, вказуючи на те, що вона була укладена в так званий перехідний період. (Протягом "перехідного періоду" заборонялися будь-які одноосібні дії сторін відносно флоту до прямих вказівок глав України й Росії.)

Однією з причин ускладнення роботи правоохоронців, відзначають "Коментарі:", є те, що вітчизняні органи правосуддя найчастіше відмовляються задовольняти вимоги українських військових, вважаючи, що подібні суперечки повинні вирішуватися Підкомісією з питань функціонування ЧФ РФ та його перебування на території України, що є складовою частиною україно-російської міждержавної комісії. З огляду на те, що ця комісія очолюється президентами України й Росії, такі суперечки можуть тривати нескінченно довго. На думку видання, запобігти розпродажу свого військового майна Україна могла б, запровадивши мораторій на будь-яку реорганізацію й відчуження військових частин, містечок, заводів та їхніх структурних підрозділів.

×