11 грудня командувач 4-ої танкової армією вермахту генерал-полковник Герман Гот (Hermann Hoth) віддав 6-й і 23-й танковим дивізіям наказ: "Настав час почати наступ. На захід від Сталінграда ось уже кілька тижнів утримують свої позиції німецькі та румунські сили, оточені червоними. Вони чекають нас. Ми не залишимо їх у біді. Знову міць німецьких танків прокладе шлях для моторизованих частин і піхоти в тилу противника. Те, що виявиться у нас на шляху, буде піддане нападу і знищено. Не повинно бути жодних коливань, коли мова йде про долю наших товаришів. Вони покладаються на вашу сміливість і разом з вами вони готові прорвати лінію оточення. Вперед до перемоги!". Про це пише DW.
За двадцять три дні до цього Червоної Армії вдалося прорвати лінію фронту на північ і на південь від Сталінграда. Погода також ускладнювала швидке переміщення підрозділів. Проливні дощі перетворили дороги в суцільне місиво з бруду.
Ще в перших числах грудня кількість боєприпасів і пального оцінювалося як "цілком достатня". 17-а танкова дивізія, участь якої в майбутньому наступі також було заплановане, трималася в резерві на Дону, оскільки німецька розвідка попередила про новий наступ радянських військ.
"Розгортання 23-ї танкової дивізії було істотним чином сповільнене через складні умови для транспорту, і тому дату прибуття пересунули на більш пізній термін", - коротко повідомляється в історії цієї дивізії.
Документи, що зберігаються у Федеральному (військовому) архіві Фрайбурга, дозволяють реконструювати події в ході підготовки до проведення операції "Вінтергевіттер" (Зимова буря) з точки зору 23-ї танкової дивізії. Це була спроба добитися неможливого.
Однією лише "міццю німецьких танків" не можна було досягти подібного результату, про що свідчить наказ, з яким командир дивізії Ганс фрейхерр фон Бойнебург-Ленгсфельд (Hans Freiherr von Boineburg-Lengsfeld) направляв в бій своїх солдатів: "Я призначаю командирів відповідальними за те, щоб за допомогою розумного і повного використання наявних коштів було зроблено все необхідне для полегшення ведення підрозділами бойових дій в зимових умовах".
У цьому ж сенсі був складений наказ, покликаний забезпечити в необхідних обсягах зимовим одягом содатів, які знаходилися на лінії фронту,: постачальницькі частини повинні були відмовитися від свого спорядження. З наказу того ж часу можна судити про те, що відбувалося насправді. Оскільки у воюючих частин відчувався недолік у всьому, формений одяг поранених солдатів збирали й використовували повторно.
Ось ще приклад: "Зимову маскувальну фарбу, яка давно вже стала необхідною, доставляли дуже повільно з причини існуючих транспортних проблем". В якості тимчасового варіанту пропонувалося використовувати відмулювання крейди. Для збереження в строю молодих солдатів (до 21 року) було рекомендовано надавати їм додатково 100 грамів хліба на день разом із зазначенням про те, що "хліб не є засобом обміну".
Вітамінні цукерки розповсюджувалися тільки серед солдатів, що знаходилися на фронті. Їм також було сказано, що за чотири тижні, проведені на фронті, їм надаватиметься надбавка як для робітника, зайнятого на важких роботах, і під час звільнення додому це буде давати їм право на отримання двох яєць на тиждень.
Однак подібного роду мотивація навряд чи була потрібна обом танковим дивізіям для просування до Сталінграда і участі в операції "Вінтергевіттер". Їм належало здолати 150 кілометрів. Хоча між Сталінградом і німецькою лінією фронту знаходилися 180 дивізій і бригад Червоної Армії, обидві танкові дивізії швидко просувалися вперед. Вермахт і на той момент перевершував Червону Армію в тактиці ведення танкової війни.
Перекинута з Франції 6-а танкова дивізія ще мала у своєму розпорядженні до початку грудня 200 бойових машин, тоді як на озброєнні 23-ї дивізії в день початку наступу залишалося всього 30 танків.
У наступні дні їх кількість іноді скорочувалася до 20 машин. З великими труднощами ремонтним ротам вдавалося відновлювати по два танки на день. Моторизованим частинам було заборонено "отримувати завищене і планове поповнення запасів", що свідчило про повну безпорадність командирів і про їхню нездатності впоратися з браком великої кількості матеріалів.
Через день німецькі війська вийшли до річки Аксай, а ще через три дні нові "тигри" 6-ї танкової дивізії вже стояли в районі річки Мишкова, а на південь в районі селища Кругляков 23-а танкова дивізія змогла створити плацдарм. Але потім відлига перешкодила подальшому наступу.
16 грудня 17-а танкова дивізія також отримала наказ розпочати наступ і замкнула лінію на захід до річки Мишкова. Від цього місця до Сталінграда залишалося всього близько 50 кілометрів. Канонада битви наповнювала оптимізмом солдатів, які в оточенні солдатів. "Найгірше тепер позаду. Ми всі сподіваємося на те, що ще до Різдва ми зможемо вирватися з котла, - написав тоді один із солдатів. - Коли бої в оточенні закінчаться, закінчиться і війна в Росії".
Незважаючи на постійні атаки з боку Червоної Армії, 23-а танкова дивізія готувалася виконати свою роль з деблокування угрупування, що опинилося в оточенні. 17 грудня пришов наказ: "Після встановлення контакту з 6-ю армією мають бути підготовлені багатокілометрові шляхи руху в обох напрямках, і в першу чергу це слід зробити для колон 6-ї армії, створюючи для них пункти розміщення та постачання в районі залізничної станції Ремонтна і хутори Заливський-Генералів, а також на північний захід від них".
Обидва ці населені пункти знаходилися в тилу за лінією фронту, яку утримували три танкові дивізії. Для того, щоб до них дістатися, німецькі та румунські війська повинні були вирватися зі Сталінградського котла. Ця операція отримала назву "Доннершлаг" (Удар грому), і її успішне завершення дозволило б почати операцію "Вінтергевіттер". Однак наказ про початок прориву так і не віддали.
4 
1
Коментарі
17