"Сьогодні ми будемо говорити про історію, але як завжди буває, ми говоримо про наше сучасне і про наше майбутнє. Але сьогодні будемо говорити про історію як інструмент у впливу на сучасне," - починає круглий стіл "Історія як зброя в зовнішній політиці Росії" модераторка Аліна Шпак.
У вівторок, 17 березня у Конгрегайційній залі Києво-Могилянської академії за участі українських та зарубіжних експертів обговорювали питання, як Росія використовує історію у своїй зовнішній політиці.
В обговорені взяли участь Андіс Кудорс, латвійський експерт, член правління Центру досліджень політики Східної Європи, та Володимир В'ятрович, український історик, голова Українського інституту національної пам'яті. Також в обговоренні взяла участь Надзвичайний і повноважний посол Латвійської республіки в Україні Аргіта Даудзе.
Як резонно відзначив латвійський експерт, що сьогодні позитивний імідж є головною ціллю зовнішньої політики кожної держави, це не питання піару. На жаль, над Латвією нависла російська загроза. У зв'язку з цим Андіс Кудорс звертає увагу на слова російського президента Володимира Путіна, сказані ним ще 10 років тому: "Перш за все, ми повинні визнати, що крах Радянського Союзу був головною геополітичною катастрофою століття. Що стосується російської нації, розпад Радянського Союзу став справжньою драмою. Десятки мільйонів наших співгромадян і колег-патріотів опинилися за межами Росії. Крім того, епідемія дезінтеграції прийшла в саму Росію."
Особливу увагу експерт звертає на дату проголошення цих слів – 2005 рік. Вона не випадкова, адже ці слова були сказані після "кольорових революцій" в Грузії та Україні. Активна пропаганда "Русского мира" почалася ще у 2007 році, тому нині ми не маємо нічого нового. "Хоча ми й досі дивуємося, що сталося з нашим сусідом," - говорить Андіс Кудорс.
Однак Росія активно використовувала свою історію та свою культуру на зовнішній арені з політичними цілями. Особливо це стосується міфу щодо Другої світової війни, яку інтерпретують як Велику Вітчизняну війну. На 9 травня 2015 року Володимир Путін запланував святкування 70-річчя перемоги над фашизмом.
Слід зазначити, що обидва експерти сходяться на тому, що 2005 рік був переломним у зовнішній політиці Росії. Тільки український експерт звертає увагу на те, святкування 9 травня 2005 року 60-річчя перемоги на фашизмом стало основою нової російської ідеологічної доктрини, яка майже повністю побудована навколо міфу про Велику Вітчизняну війну.
У той час, як у Латвії день перемоги святкують лише 5 % латишів, то в Росії це головне національне свято, крізь призму якого розглядаються і сучасні події. Перемоги Червоної армії в Європі росіяни повністю привласнила собі і цю подію розглядають як своєрідну індульгенцію на міжнародній арені. "Ми звільнили світ від Гітлера, ми не можемо бути агресорами," - такою є позиція Росії з цього питання сьогодні.
Андіс Кудорс звертає увагу на слова Григорія Почепцова, який стверджує, що історія Другої світової війни є не лише історією, а емоційно забарвленою оповіддю з міфологічним ядром. Її неможливо перевірити на практиці, тому історія цього періоду є наративом, тобто оціночним судженням про події, осіб чи процеси.
Як стверджує Володимир В'ятрович, міф про Велику Вітчизняну війну складається з кількох складових. По-перше, це патріотизм у його радянському (російському) розумінні, по-друге, жертовність, по-третє, віра в месіанський похід проти супостатів (фашистів), а по-четверте, і найголовніше, це велика перемога над фашизмом за будь-яку ціну. Крім того, заперечується внесок у перемогу над фашизмом інших учасників антигітлерівської коаліції – Великобританії та Сполучених Штатів Америки.
На питання, чому президент Росії Володимир Путін обрав радянську ідентичність, відповідає Андіс Кундорс. На його думку, виною цьому є те, що у Росії не завершився процес дерадянізації: "Росія не змогла вивчити та засудити тоталітарне минуле радянської епохи, процес десовєтизації не відбувся у повному обсязі. Навпаки – спроби засудження комунізму сприймаються як спроби виступити проти Росії як країни."
Однак Володимир В'ятрович дивиться ще далі. Він звертає увагу на те, що деякі історичні міфи, які використовує Росія сьогодні походять ще з кінця XVIII століття. Одним з таких міфів є повне заперечення існування окремого українського народу. Інші російські публіцисти стверджували, що українців винайшла влада Австро-Угорщини.
У радянські часи цей міф не прижився, а еволюціонував у теорію про три братні народності – українців, білорусів та росіян, де росіяни розглядалися як "старший брат."
Нині ж серед російських націоналістів активно циркулює найбільш реакційна версія цього міфу - заперечення існування українців. Хоча офіційно російська влада відмовляється так заявляти, проте між рядків звернень російських чиновників можна прочитати підтримку ідей крайніх націоналістів.
Так само, як заперечується існування окремого українського народу, сучасна російська пропаганда заперечує історію Кримського ханства, яке існувало на території Криму з 1475 до 1783 року. Крим розглядається як "істинно" російська земля з самого початку. Передача Криму до України – це фатальна помилка Микити Хрущова у 1954 році, яку Володимир Путін "виправив" минулого року.
Це лише невелика частина російських історичних міфів. Для боротьби з міфами, які російська пропаганда поширює не лише в Україні чи країнах Латвії, експерти наголошують на важливості знати головні джерела поширення такої інформації. Для Латвії це переважно ЗМІ та незалежні громадські об'єднання. Важливо також доносити людям справжню суть подій.
В Литві, Латвії та Естонії ще з 1991 року були на державному рівні були створені органи, покликані боротися з радянською спадщиною. Як наслідок, у 2007 році 82 % латвійських школярів відповіли, що "звільнення" латвійських земель Червоною Армією у 1944-1945 роках насправді було новою окупацією цих земель. У той час серед російських школярів цей відсоток становив лише 18 %.
В Україні боротьба з радянським минулим понад 20 років відбувалася хаотично, адже не існувало органу влади, який би відповідав за неї. Лише зі створенням у 2014 році Інституту національної пам'яті робота в цьому напрямку посилилася.
Водночас експерти застерегли від небезпеки створення контр-пропаганди за російським зразком, оскільки це можливо лише в країнах з авторитарним режимом. В разі встановлення в Україні авторитарного режиму вся боротьба з російською пропагандою втратить свій сенс.
3 
1
Коментарі
10