"Героя грати набагато простіше" - як живуть історичні реконструктори

13

Фото: Фото: Ольга Скороход

Добре проведена історична реконструкція боїв у глядачів викликає захват, а часом і занадто жваву реакцію. Однак довгий та копіткий період підготовки, як правило, лишається за кадром. Gazeta.ua вже писала про фестиваль "Остання столиця" - відтворення боїв між українською та більшовицькою армією у 1919 році за місто Кам'янець-Подільський. Унікальнсть цієї реконструкції полягає у тому, що бої у місті показувати дуже складно, тому що тут важко розвернутися зі зброєю та військовою технікою.

Цьогоріч у фестивалі взяли участь "бійці" лише українських клубів - Кам'янець-Подільського міського історичного товариства, київського клубу „Повстанець", київського клубу „Постріл", Проскурівського гарнізону з Хмельницького, Першого Богданівського полку (Київ), Товариства пошуку жертв війни „Пам'ять" зі Львова та військово-історичної групи „Пластун" з Києва.

„У цьому нічого дивного немає, тому що тема громадянської війни в Україні, а нею займаються далеко не всі", - пояснив організатор фестивалю Олександр Заремба.

Учасники дійства розбили свій табір 24-25 серпня прямо у старій фортеці, на кручах смотрицького каньйону. Кажуть, що форму шиють самі за давніми зразками. Зброю та аксесуари вишуковують.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: До Дня Незалежності бійці армії УНР вибили більшовиків зі своєї столиці

"Дуже багато старих речей трапляються на горищах старих будинків, але їх не так легко знайти. Деколи люди їх викидають або продають за копійки, не розуміються що це є. На аукціонах і вернісажах це дуже дорого коштує. Часом на такі речі натрапляють "чорні археологи", - розповів Олексій Бурмай з Товариства пошуку жертв війни „Пам'ять". Він у костюмі українського січового стрільця, показує власне обмундирування - справжній футляр для набоїв, флягу, австрійський пояс та сухарну сумку для провізії.

Рушниця важить 4 кг рушниця, літня форма шита з вовни.

"Чоботи – універсальні, влітку в них жарко, а взимку холодно, - жартує. - Ямові чоботи, які носили старшини або офіцери. Солдати ходили або в кирзових чоботах, або в черевиках з обмотками. Зроблені із суцільної шкіри, років 50-х".

За сценарієм фестивалю, українські війська повинні розбити більшовиків. Але Олексію не раз доводилося виступати у ролі вояка, що зазнав поразки, або вбитого.

"Звісно, героя грати набагато простіше, ніж грати переможеного. Але часом доводиться брати участь в боях, де твоя частина має програти або ти маєш померти. Тож? обираючи однострій для битви, ти маєш погоджуватися, що у цій битві ти програєш. Бувають непорозуміння, збивається сценарій. Наприклад, хтось за правилом ведення бою вже давно мав би "померти", а він і далі воює. Але за стільки років у цій справі ми намагаємося згладжувати ці моменти і глядач цього не зауважить. Основне завдання – це багато пострілів і все задимити. У місті це важче, але ми старалися", - додав Олексій.

Свої вподобання у реконструкції, як і багатьох колег, Олексій Бурмай пояснив так:

"Мені найбільше подобається Перша світова війна, тому що тоді ще форма була більш цікава і війна мала гуманніший характер, однострої були красивими. У боях більше уваги приділялося живій силі, а не техніці. Тому що Друга світова – це вже війна техніки. Я багато читав про українських січових стрільців. Як правило, це були виховані, освічені, інтелігентні люди, вміли танцювати віденський вальс, приміром. І це справді була еліта – ті, хто хотіли захищати свою державу. А в Другу світову у військо забирали всіх підряд".

×