23 січня в книгарні "Є" презентували дослідження львівського журналіста Олега Стецишина "Ландкснехти Галицької армії". У книзі йдеться про офіцерів-неукраїнців ("найманців"), які служили в Українській Галицькій армії у 1918-20 роках. Автор розповів, що згадує "про 629 офіцерів (усього в УГА було приблизно 6 тисяч офіцерів), тобто це майже кожен десятий чи дев'ятий. Приблизно 60 з них – вихідці з Російської армії, можливо 250 – євреї, решта – так звані "німці". Це були австрійці, судетські німці, галицькі та буковинські німці та інші, чехи та хорвати в тому числі". На думку автора, реальне співвідношення було трошки меншим – може кожен сьомий-восьмий.
Історик Патриляк Іван поділився своїми враженнями від прочитаного: "Коли вперше взяв книгу до рук, то не думав, що там буде щось цікаве. Але коли перечитав її, то змушений був змінити свою думку. В книзі зібрано справді доволі цікавий і різноманітний матеріал. Автор розповідає не тільки про участь австрійців, угорців, чехів, хорватів, росіян, та навіть поляків в діяльності української армії. Він так само подає надзвичайно цікаві та інформативні документи в окремому додатку, біографії людей, окремі історії офіцерів Галицької армії".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "У нас досі є дві нації — українська та російсько-радянська"
Іван Патриляк також відзначив такий позитив книги як "короткий огляд про діяльність іноземців в армії головного супротивника УГА – польському війську: читач має змогу порівняти, кому більше допомагали, хто користувався більшою іноземною підтримкою в цій війні".
Олег Стецишин присвятив книгу своєму дідусеві: "Часом приходить такий період, коли людині цікаво дізнатися, що було з її предками, з її дідусями і прадідами. У нас вдома колись була одна дуже гарна дідова фотографія. Казали – з австрійської армії. Ну, але як потім вже дізнався, то була не австрійська форма, а армії УНР – на ній був кашкет, дві букви "С" на петлицях і командирська сумка. А тоді це мене змусило дізнатися, що ж то було, бо нічого не знав і про корпус Січових Стрільців. Ці пошуки привели мене на український воєнно-історичний форум, де збираються як професійні історики, так і не професійні – такі як я. Я подав туди фотографію і хлопці почали мені пояснювати, де міг би мій дід служити. До того мені як львів'янину були цікаві "Другі визвольні змагання" - УПА, дивізія "Галичина". Ці люди ходили по вулицях і я міг їх бачити. Це була історія така, до якої ти міг доторкнутися. Тоді як "Перші визвольні змагання" були чимось таким як війна з Наполеоном – щось дуже далеке. Так на форумі, почав цікавитись іншими темами, іншими історичними подіями, які обговорювалися і втягнувся в "Перші визвольні змагання".
Фотоілюстрації книги – одна з найбільших її цінностей. Автор збирав їх з приватних колекцій по усьому світу: "одного разу набрався сміливості і написав електронного листа до кількох діаспорних видань в Америці, Канаді, щоби люди поділилися фотографіями на таку-то тему. Це було надруковано лише один раз. І мені у відповідь прийшло порядком два десятки листів".
Історикам Ярославу Тимченку та Андрію Руккасу книжка теж сподобалася. Андрій Руккас: "Починав читати книгу з середини, з того, що найбільше цікавило. Стало видно, що людина пише професійно, захоплююче і цікаво. І тоді я почав читати ці розділи вже методично". Ярослав Тимченко також відкрив перед присутніми листа із щойно отриманим фото (придбане на е-bay) з Румунії, зроблене у Львові 7 грудня 1917 року.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Історик пояснив, чому не потрібно шукати примирення вояків УПА та Червоної армії
Історики також звернулися до питання найманства у 20 столітті. Зокрема, на думку Андрія Руккаса "найманство – це дуже коштовна річ. І найманцям потрібно платити значно більше, ніж платять кадровим офіцерам власного війська. І Західноукраїнська республіка не могла дозволити собі класичного найманства в такому вигляді, як під час міжетнічної війни на території Югославії в кінці 20 століття. Тобто вони не були найманцями в сучасному розумінні. Багато з них були в певному розумінні романтиками військової справи. Також під термін "найманство" мабуть не підходять галицькі євреї, адже вони були місцевими жителями і на них розповсюджувалося громадянство ЗУНР".
Захопившись історією, Олег Стецишин таки дізнався детально і про долю свого дідуся: "Я спеціально написав лист у Австрійський військовий архів і вони мені чесно відповіли, де він воював, коли хворів, в якому госпіталі лежав. Потім він служив в Італії. В кінці 1918 року повернувся додому, був в Києві, потім в Січових Стрільцях". У 1920 році повернувся додому, одружився, і за кілька місяців його взяли в концтабір.
3 
1
Коментарі
13