Сусідка натискає дзвінок, щойно ми влягаємося. Вичікую мить і плетуся до дверей, бо пальця з дзвінка не приймає. Бачу крізь вічко, як вона переминається з ноги на ногу. Йти не збирається. Мушу відкривати.
— Уже спите? Не разбудила? — тараторить, хоч добре знає відповідь. — Утюг! Мне очень нужен утюг, у мужа с утра собеседование, а мой сгорел. Никто не открывает. Выручайте, пожалуйста.
Впевнено наступає у прочинені двері, заганяючи мене у глиб кімнати.
Уже дорогою назад, намотуючи м'ясистого шнура на палець, задумливо видає:
— Как все-таки приятно, что вы не суеверная, — і миттю донизу сходами.
— Навіщо дала? — робить зранку великі очі сусідка з квартири навпроти. Вона не відкрила, але все бачила й чула. — Після заходу сонця нічого не просять і з хати не виносять — погана прикмета. Я один раз дала, то мала такий день!
Позичену праску згадую з обіду. Шинкую моркву для супу й впускаю ніж на ногу. Готую, як на зло — боса. Тож кров заливає лінолеум. Скачу до шафки за ватою і пластирем. У руку втрапляє олівець зеленки.
Навіщось шкутильгаю з ним у спальню. Хибний рух — і зеленка бризкає на килим, заливає постіль, ще й комод. Нога зелена від коліна.
Залишаючи буро-зелені відбитки, біжу до ванної. Кран гарчить і відкашлюється — хтось без попередження знову перекрив воду. Пачка вологих серветок закінчилася ще вчора.
Мудрую, як випрати килим. Тим часом хтось дзвонить у двері, не забираючи пальця від дзвінка. Вмикаю посмішку і відкриваю. Сусідка повертає праску, щиро дякує. Сплескує руками:
— Оля, а что это у вас на щеке? Не зеленка случайно?
Такий день.
2 
1
Коментарі
5