Якщо не йдеться про мого близького друга чи родича, мені не потрібно знати, що сказав лікар із приводу рентгену ваших легень. Не цікавить, чи надаєте ви перевагу чорному шоколаду перед молочним. Так само не обходить, що теперішня дружина мого колишнього чоловіка опанувала гру на гітарі.
Проте, як і більшість користувачів інтернету, мене переповнює інформація про знайомих і незнайомців. Так ніби я застряла в компанії, з якою випадково зустрілася на вулиці.
"Твіттер", "Фейсбук", "Лінкедін", електронна пошта чи інші засоби інтернетного зв'язку жбурляють мені в обличчя повідомлення про осіб, яких я не знаю або хочу забути. Іноді це не просто новини про наших знайомих. Іноді ми стежимо за ними, просто щоб довідатися: однокласник Олекса Н. одружився вдруге, колишня подруга Катя С., із якою ми більше не розмовляємо, займається хатха-йогою. А Дмитро К., в якого я була закохана на третьому курсі університету, перебрався до Канади.
— Напевно, в мене поїхала криша, — говорить приятелька Марина. — Я постійно заходжу на сторінки колишнього бойфренда — подивитися на фото його доньки. Або переглядаю фото з подорожей своїх знайомих і думаю: чому мене немає з ними — на лижному курорті в Колорадо чи на морі в Маямі? Якби спецслужби вдерлися до мого комп'ютера, вони не збагнули би, чому я мільйони разів переглядаю профайли декого. Звідки в мене ця схильність шпигувати за іншими?
У дійсності ми навряд чи так завзято порпалися б у чужому альбомі дитячих знімків чи розглядали б слайди подорожі Єгиптом не дуже приємного колеги. Чому тоді так спокусливо це робити онлайн?
Люди залишають записи на моїй стіні у "Фейсбуці": "Я сьогодні прокинулася і відчула, що кохаю себе", "Свободу Тибету!", "Краще ходити голяка, ніж носити хутро" — й інші політичні, релігійні та особисті твердження, які не відповідають моїм переконанням і поглядам. Навіть якщо хтось мені до вподоби, чи обов'язково тиснути "подобається" після того, що ми довідалися про нього онлайн? Те, що мені здається дотепним і оригінальним, для іншої частини світу може бути банальною дратівливою саморекламою. Часто хочеться стерти таке онлайн-графіті. Хоча я цього не роблю, щоб не ускладнювати стосунків зі своєю інтернет-тусівкою.
Кілька місяців тому американське дослідження з поведінки людей довело: що більше часу люди проводять у "Фейсбуці", то щасливішими й успішнішими видаються їхні друзі онлайн, а власне життя їм — менш цінним і значним. Це ж дослідження стверджує: життя у форматі онлайн утрачає природну здатність відмежовуватися від минулого. А якщо ми постійно "жуємо" пережиті епізоди — дуже важко рухатися вперед.
Ось чому я вирішила виділити лише 10 хв. щоранку на користування "Фейсбуком". Поки що я можу себе контролювати. І хочу рухатися вперед.
3 
1
Коментарі
7