Українці не знають інших методів накопичення, крім міняти гривні на долари - Галина Третьякова

Світовий банк вважає, що впровадження накопичувального рівня може розбалансувати солідарний. Який у свою чергу збалансувала прийнята пенсійна реформа. По-перше, те збалансування, про яке говорить Світовий банк, є тимчасовим. Після нього коефіцієнт заміщення — основний показник будь-якої пенсійної системи, буде знижуватися. В Україні за останні 20 років він впав із 60 до 40 відсотків. Тобто людина, яка виходить на пенсію зараз, отримує заміщення трудового доходу на рівні 40 відсотків від заробітку. Протягом найближчих 20 років ця цифра зменшиться до 20-17 відсотків. Водночас Кабмін сам сприяє розбалансуванню солідарного рівня. Бо постійно заявляє, що пенсії будуть ще зростати.

Другий аргумент Світового банку — введення накопичувального рівня може негативно вплинути на внески до нинішньої системи. Це не відповідає жодному законопроекту, які вносили до Верховної Ради. За останні 4 роки їх було три. Перший подав уряд Арсенія Яценюка. Його опрацьовував тодішній міністр соціальної політики Павло Розенко. Він передбачав сплату працівником обов'язкових 2 відсотків накопичувальних внесків. Після зміни уряду законопроект був відкликаний. І внесений №4306, який також визначав подібні умови. Законопроект №6677 містить норму про 2 відсотки внесків і поступове зростання до семи. Навпаки, запровадження накопичувальної пенсійної системи сприятиме детінізації заробітних плат. Українці будуть більше зацікавлені отримувати офіційну зарплату, замість грошей "в конверті".

 

Говорять, що в Україні відсутні розвинені фінансові інститути. Так, у нас є проблеми з регулюванням фінансового сектора. Це стосується так званого пруденційного - передбачувального нагляду. Зокрема, щодо недопуску в систему людей, які мають погану ділову репутацію, недостатньо досвідченних чи на кого були заведені кримінальні справи. Тобто тих, хто може нанести шкоду. Щоб цього уникнути, необхідно прийняти законопроект під назвою "спліт" ( про розділення функцій Нацкомісії, яка здійснює регулювання у сфері фінансових послуг. - Gazeta.ua). Він був внесений до парламенту президентом 3 роки тому, як першочерговий. У липні 2017 року його прийняли у першому читанні. До другого не дійшов. Насправді цей законопроект є частиною пенсійної реформи. Його потрібно терміново приймати. Має бути жорсткий нагляд, недопуск шахраїв, створена фахова структура.

Наступний аргумент Світового банку - невелика кількість фінансових інструментів і не розвиненість фондового ринку. Це напряму пов'язано з тим, що в Україні не дуже добре працюють так звані інституційні інвестори. Це ті, у кого є довгі гроші. Тобто кошти, які залучають від населення, на довгий термін. Страховики життя, недержавні пенсійні фонди, інститути спільного інвестування — це і є інституційні внутрішні інвестори. В Україні сьогодні практично немає такого ресурсу. Компанії страхування життя залучили 8 мільярдів гривень, недержавні пенсійні фонди — 2,5 мільярди. Цього замало, щоб використовувати їх для інвестицій. Ще один фінансовий інструмент, який не працює в Україні - муніципальні облігації. А це теж довгі гроші.

Успіх пенсійної реформи - це рівень заміщення трудових доходів пенсією. Якщо якась країна заміщує пенсію на 93% і людина отримує в середньому стільки ж, як під час роботи — то це однозначно успіх. У країнах, де дохід ВВП на душу населення менше, ніж $25 тисяч, запустити накопичувальний рівень не вдається. Це те, що маємо у нас. Українці не знають інших методів накопичення, крім міняти гривні на долари. Їм мало розповідають про фінансові установи. Водночас, у нас вже зараз працюють більше 40 недержавних пенсійних фондів та 32 компанії страхування життя. Українці мають навчитися відкладати гроші на старість, а держава - захистити їхнє право власності.

Вважаю, що Польща зробила дуже добре. Не маючи достатнього ВВП на душу населення, вони запустили накопичувальний рівень. Після більш, ніж 10 років функціювання кількість внесків зменшилася до 2%. Але потужно почав зростати третій рівень пенсійної реформи — добровільне накопичення. Другий рівень був використаний, щоб запустити третій. Сьогодні сума солідарного, другого маленького обов'язкового і великого добровільного дає хороші результати. Також Польща отримала Варшавську фондову біржу - джерело інвестицій. Почала розвиватися економіка. Зросли зарплати, відрахування в солідарну систему.

Єдиний соціальний внесок не компенсує всіх витрат. Ми дотуємо Пенсійний фонд за рахунок інших доходів. Другий мінус - високе навантаження на населення у вигляді прямого податку.

Третя вада - держава може міняти правила гри як захоче. Наприклад, змінює формулу обрахування пенсій або коефіцієнт ваги страхового стажу - як в жовтні 2017 року. Влада може поміняти будь-що в законі.

 

Українець в обов'язковому порядку сплачуватиме щомісяця 2 відсотки від зарплати до спеціального пенсійного фонду. Поступово внески пропонують збільшити до 7 відсотків. Вважаю, що до другого рівня потрібно долучати і роботодавця. Щоб і він перераховував 2 відсотки за працівника. Це може стати частиною соцпакету, який пропонують при працевлаштуванні.

Роботодавець перераховує певний відсоток за кожного працівника у недержавний пенсійний фонд. Якщо людина звільняється, то ці гроші діляться між тими робітниками, які залишаються. У такий спосіб можна зупинити відтік кадрів.

Держава може запропонувати додаткові компенсатори. Наприклад, ліквідувати фонд соціального страхування і відповідно внески до нього. Це 0,7-1 відсоток. Так зробила Прибалтика. Ще один варіант - скасування військового збору. Також - впровадження неоподаткованого мінімуму у розмірі 40-60% від середньої заробітної плати.

В законопроекті є обмеження, що обов'язково беруть участь у накопичувальній системі люди до 35 років. Старшим не потрібно?

Я категорично проти обмежень. Людині 58 років. Два роки залишилось до пенсії. Хай накопичує. Якщо неможливо з цієї суми зробити пожиттєву виплату, то отримає капітал. Так роблять у Японії. Коли працівник виходить на пенсію, йому додатково виплачують певну суму. Вона може дорівнювати 9 річним зарплатам. Що в цьому поганого? Нам потрібна багата людина на пенсії. Яка може витрачати гроші на відпустку, власні захоплення, тощо.

Так, в законопроекті є пропозиція дозволити брати гроші у певних випадках. Перше - коли є критичне захворювання. Наприклад, онкологія. Друге - іпотека. За рахунок цих грошей сплачувати відсотки. На старості людина матиме у власності нерухомість, яку зможе закласти і отримати пожиттєве утримання. Третє — на освіту дітей, якщо навчаються на контракті. Дитина з освітою — це людський капітал. Така людина буде отримувати більшу зарплату, робитиме кар'єру.

Їх більше 40. 15 - продукують інвестиційний дохід, який перевищує інфляцію. Півмільйона українців користуються послугами недержавних пенсійних фондів. Ще 1,2 мільйона накопичують кошти у компаніях страхування життя. Разом — близько 2 мільйонів. У нас працюючого населення 10,5 мільйонів. Соціальні дослідження кажуть, що тільки 24% українців накопичують гроші на старість і переймаються цим питанням.

Щодо ситуації з пенсіями у солідарному рівні, то зараз меншість утримує більшість. А у молодого покоління завдання не тільки ж утримувати батьків. Нещодавно після заяви міністра соціальної політики, розгорнулася дискусія щодо виплати дітьми аліментів батькам. Вважаю, що не варто протиставляти покоління — хто кого має утримувати. Наприклад, в Іспанії до 80% людей похилого віку утримують своїх дітей. Тому що пенсіонери володіють більшими активами. Мають нерухомість, авто. А у молоді, яка тільки починає жити, всього цього немає.

 

Є кілька варіантів. Держава може повністю монополізувати цей ринок. Нацкомісія цінних паперів за дорученням прем'єра розробляє концепцію, як зберігати пенсійні кошти. Кажуть — ми будемо робити один фонд, яким буде опікуватися держава.

Є ліберальне рішення - допустити до накопичувального рівня майже всіх. Для цього треба перетворити недержавні пенсійні фонди в акціонерні товариства. Щоб вони несли відповідальність за гроші людей своїм капіталом. Так зробила Польща, Казахстан нещодавно. Недержавні пенсійні фонди вважаються неприбутковими організаціями. Колись помилково в законі дали їм цей статус. Насправді фінансових установ неприбуткових не буває. Чому ж їх так називають? Тому що немає власника, який би отримував прибуток. Він щодня розподіляється між учасниками всіх пенсійних планів. Це дуже схоже на кооператив. Прибуток розподіляється, але немає відповідального.

Якщо перетворимо недержавні пенсійні фонди на акціонерні товариства, з'являться власники. Від них можна буде витребувати капітал на рівні Польщі — 10 мільйонів доларів. Потім поступово підіймати цю планку. Таким чином в Україні з'являться пенсійні фонди з великими статутними фондами. Більше того, ми зможемо допустити іноземні фонди на наш ринок. І інвестувати пенсійні кошти не тільки на території України, а й за кордоном.

Хочу заперечити будь-яку цифру. Тому що держава не може розподіляти ринок і казати, скільки їх буде. Головне - створити справедливі правила гри для всіх. Скільки прийде недержавних пенсійних фондів — два чи 10? Неважливо. Завжди чомусь відмітаємо конкуренцію. Державі довіряємо більше. Треба просто очистити галузь від шахраїв. Тоді буде конкуренція між пенсійними фондами. Як наслідок — більш якісні послуги, менша ціна.

Так, обов'язково має бути гарантування вкладів державою. Можна зробити це за рахунок держбюджету, шляхом створення спеціального фонду. Так пропонують у законопроекті 4608. Можна на базі існуючого Фонду гарантування вкладів.

Має бути випрацювана чітка система: що робити, коли починаються проблеми у одного з недержавних пенсійних фондів. Справа в тому, що вони не виводяться з ринку як банки. Пенсійні фонди ліквідуються способом приєднання одного до другого. Тому що там лишаються клієнти, їхні гроші.

Якщо ми беремо довгострокові інвестиції на 10-30 років, то можуть бути тимчасові провали. В якийсь рік фінансової кризи падатиме інвестиційний дохід чи вартість активів. Але після провалів йдуть підйоми. І людина підходить до пенсійного віку забезпеченою. Єдиний ризиковий варіант - людина йде на пенсію в час, коли все обвалюється. Але ж буде діяти фонд гарантування для цих грошей. Держава має компенсувати втрати пенсіонеру.

Фахівці, які займаються пенсійним забезпеченням і страхуванням життя, вважаються найкращими в фінансовій галузі. В Україні таких зараз небагато. Але вони є. Чому мало — бо немає обов'язкового накопичувального рівня пенсійного забезпечення. Ці фахівці не затребувані на нашому ринку. Вони їдуть працювати за кордон. Для того, щоб вони залишалися в Україні треба, щоб працювали пенсійні фонди. Як тільки ми почнемо розбудовувати накопичувальний рівень — спеціалісти приїдуть. Отримаємо міжнародний ринок праці.

 

У держави завжди буде велика спокуса націоналізувати кошти. Щоб уникнути цього, потрібно не робити обмеження до 35 років для участі в обов'язковому накопичувальному рівні. Залучити до нього якомога більше українців різного віку. Тоді громадяни не дадуть державі забрати свої гроші. Більше немає способу захисту. Українці мають розуміти, що це їхня власність. Ми не угорці, не поляки. Вийдемо на Майдан, піднімемо на вила чиновників. Є випадки, коли народ вставав і захищав свої вклади. Наприклад, у Словаччині. В Нікарагуа уряд почав пенсійну реформу. Люди вийшли на протест, було 25 вбитих.

До таких соціальних наслідків призводить незадоволення населення політиками. Бо люди розуміють — це наша власність. А якщо немає цього відчуття, то кажуть - робіть із пенсійними грошима, що хочете.