Московські бомжі про свої заробітки: "Дают нормально"

 

Біля Казанського вокзалу у Москві жінка-татарка риється у сміттєвому бачку.

"Тут  постоянно три женщины в урнах копаются, но не русские, нет. Русские до такого не доходят"  - розповідає на автобусній зупинці  безпритульний Ілля, 65 років. Сам він живе  і жебракує  на Комсомольській площі - площі трьох вокзалів -  10 років.  Через сиву бороду його називають Дідом Морозом.

"Вот  слушайте, чему меня жизнь научила.  В Москве паспорт хоть в трусы засовывай,  потому что сопрут. Че Гевара, подожди",  --  махає рукою на чоловіка у футболці із зображенням латиноамериканського революціонера. Той смикає його за рукав синьої  чистої  куртки – московським бомжам часто роздають  "гуманітарку" , тому вони одяг не перуть, а  щоразу переодягаються  в новий.

"Тебе вилку?  Держи.  У меня  документы украли, когда из Ростова приехал  сюда. У него – показує на інваліда  Миколу без двох ніг у візку, -- прямо из коляски вытащили , когда просил через дорогу перевезти.  А он на операцию между прочим приехал!"

53-річний Микола із Саратова. Просить гроші у водіїв, виїжджаючи на трасу.

"Ну,  а если уж украли, иди в посольство,  если иностранец. А коли русский, заплати и все, - Тебе справку дадут, что ты без паспорта. У нас, заинька,  билет в России без паспорта не купиш.  Денег нет  – укради, проси у людей. Потому как заработать негде.  Разве что проситуткой, ты чистая, тебя возьмут", -- окидає поглядом  з ніг до голови  і сміється, показуючи гнилі  пеньки замість зубів.

"Как украсть?  Кто его знает, как крадут. Разве у бухарика какого. Если приезжий спрашивает: "Где здесь опохмелиться? Где магазин?" - все, он пропал.  Останется без денег. Поэтому никогда не пей на вокзале", -  заливається сміхом.

44-річна Алла - єдина жінка у компанії з трьох чоловіків.  У неї запухле обличчя, облуплений ніс, але вимите волосся - безхатьків за рахунок міських соцслужб водять у баню – і  гарні зуби. Зауважує, що на  Комсомольській площі   проживає близько 400 безпритульних. Ночують на вулиці,  під парканами, у підземному переході. За гроші  просяться  в охоронця зайти в приміщення вокзалу.

"У нас своя компания. Обуванием  - (грабуванням людей  ) не занимаемся.  Ребята деньги  просят.  Нам дают нормально , когда и 2000 в день виходит  ( 540 гривень ) Николай зарабатывет больше всех , потому что инвалид.  Ему в пионерлагере труба на ноги упала. Еду часто приносят.   А еще супы для таких там мы социалка  развозит. Я попрошайничаю. Говорю одно : "Дайте, кто скоко может, Хритом Богом прошу".

У Алли, яка бомжує  25 років,  на шиї хрестик. Є вони і в чоловіків.

-Мы  в церковь ходим,- розказує Ілля.  – Нас там одевают,  прихожане  одежду приносят. Вот крестик оборвался. Надо как-нибудь запаять. 200 рублей ( 54 гривні) стоит", -- витягує із кишені  срібний хрест .

"А вот Мать Тереза, -  ну  эта Матерь Божья, --  показує на ланцюжку  дві іконки. – В Бога веруем,  а как же.  – Молиться? Нет. Зачем?"

Сергій – четвертий із компанії друзів  - витягає  з торби пляшку вина. Розливає. До зупинки підтягуються кілька чоловіків. Кожний має пластикового стаканчика в кишені.

×