Реальні історії про війну відображає в картинах столична художниця Ната Левітасова. Яскрава кольористика та мінімалізм загострюють відчуття, що всі жахіття війни відбуваються зараз і зовсім поряд. Її твори зображають криваві злочини проти людства, руйнування міст та людських доль. Мисткиня документує їх завдяки фото з місць подій. До війни художниця малювала міські пейзажі. Тепер у її роботах переплелися теми війни та індустріалізації. Цю серію картин Ната Левітасова представила на виставці у Тернополі та Львові. Влітку роботи покажуть у Києві.
Gazeta.ua поспілкувалася з художницею Натою Левітасовою про живопис під час війни.
"Живопис для мене - це спосіб спілкуватися зі світом і з собою. З початком війни усе, що я робила до того, всі мої роботи і початі серії, в один момент втратили сенс. Я намагалася дуже довго взяти пензлика до рук, але мені здавалося, що це більше ніколи не матиме сенсу ні для мене, ні для інших. Без живопису мені з часом стало дуже погано. Я не могла пережити весь цей біль, що я бачила у стрічці новин. Я зробила вже першу роботу. Там на тлі руїн написала слово "мир" і поряд із ним - war (у перекладі з англійської означає "війна". - Gazeta.ua). Протиставила ці поняття. З цієї роботи почалася серія. І я відчула, що мені стало трошки легше. Бо живопис очищає думки. Відбувається виплеск емоцій і потім вже легше жити, хоча б до наступного сеансу живопису", - розповідає Ната Левітасова.
Художниця пише олійними фарбами. Працює в техніці геометричної симпліфікації з акцентом на колір. Цей стиль ще називають неокубізмом.
Ця яскравість кольорів і сірувате світле тло - це якась надія на те, що в нас є майбутнє, є перемога
"У нових серіях я відчуваю сенс, що є якась для мене користь. Я зображаю тільки ті події, про які я знаю, які бачу. Я нічого не вигадую, крім палаючого Кремля (Ната Левітасова створила картину, на якій Кремль горить. - Gazeta.ua). Все інше - це те, що я бачила і чула. Спочатку, коли мені було дуже-дуже погано на душі, переважали темні кольори, було багато чорного, а зараз його вже менше. Просто я за реалістичну передачу зображень. І я дуже люблю колір, без нього не можу. Коли відкривала виставку у Львові, то власник галереї у промові сказав, що для нього ця яскравість кольорів і сірувате світле тло - це якась надія на те, що в нас є майбутнє, є перемога. Бо постійно дивитися на чорно-червоні зображення - це потужно, але психологічно важче", - додає мисткиня.
Над деякими картинами працює кілька годин, над іншими - тиждень.
"Ті полотна, які дуже швидко створюю, то відходжу від них кілька днів, не можу нічого робити. Кожен новий мотив - це щось нове для мене, відповідно, по-іншому роблю. Раніше було дуже багато відгуків, зараз менше. Коли зовсім немає фідбеку від глядачів - це погано. Бо виходить, що люди вже забули про війну, не хочуть думати. Але коли дуже багато, то не надто приємно. Ставлять сердечка і пишуть, яка гарна картина. А я думаю, тут же ж горе - людина померла, це взагалі не про те", - додає художниця.
"Мені час від часу пишуть іноземці. Але я не дуже хочу продавати їм ці твори. Хочу, щоб мої картини залишилися в Україні. Вони більше вражають наших емігрантів. Бо ті люди, що тут - вони й так усе бачать, їм не треба ніяких доказів. А ті, хто поза Україною, дуже хочуть допомогти, долучитися емоційно, хоча б через купівлю картини. Зі своїх продажів 50 відсотків віддаю на благодійність", - каже Ната.
З початку війни продала півтора десятка картин із нової серії.
У художника зараз немає ні правильного, ні неправильного шляху. Кожен справляється з війною, як може. Мені допомагає творчість
"До художників завжди було дуже багато вимог у суспільства, критиків, покупців, глядачів. Художник завжди затиснутий у рамки - крок праворуч чи ліворуч - і він вже помилився. І зараз ці рамки ще більше стиснулися. Тому що якщо ти пишеш про війну - значить, ти хайпуєш, якщо не пишеш - значить, тобі все одно. Якщо пишеш війну з реальних подій, значить, користуєшся чиїмись фотографіями і, відповідно, ти злодій. Якщо вигадуєш щось своє - то ти фантазер. Суспільство має перестати пресувати художників. Час від часу бачу нападки на своїх колег і це просто мене виводить із себе. Бо в художника зараз немає ні правильного, ні неправильного шляху. Кожен справляється з війною, як може. Мені допомагає творчість", - говорить мисткиня.
Ната Левітасова розповіла про ідеї створення кількох своїх картин.
ЗРУЙНОВАНИЙ БАЛКОН - ЗНИЩЕНЕ ЖИТТЯ
"Завжди любила панельки і в мене є ціла серія робіт ще з мирних часів. Я навіть почала нову за тиждень до війни. Ці панельки такі різноманітні, незвичні. І те, як вони виглядають разом - це символ нашого українського такого індивідуалізму, бо здається, що більше ніде немає такої пишності цих балконів. Кожен говорить щось про свого власника. Я завжди обожнювала їх роздивлятися. А зараз я дивлюся, як вони знищені. Для мене кожен балкон - це знищене життя або навіть декілька життів. Це такий жах. Я не можу стояти осторонь, для мене це дуже потужний символ", - говорить Ната Левітасова.
СЛЬОЗИ СТІНОЮ ВІД БУЧІ
"Була дуже вражена, коли дізналася про Бучу. Я дивилася на ці фото годинами, щоб потім написати картину. Ця робота для мене найпотужніша. Вона мені далася найважче з усіх. Коли я її писала, у мене просто сльози були стіною. Хотілося пошвидше закінчити, бо було нереально важко. Це картина на емоціях. Після неї я відходила декілька днів.
Завдяки цій роботі маю можливість достукатися до людей за кордоном. Бо в інстаграмі на рекламу для іноземної аудиторії не можна ставити криваві фото. А мою картину із тілами з Бучі програма пропускає - і через мої роботи іноземці бачать, що у нас відбувається.
Цю картину вже забронював один хлопець, який після перемоги планує зробити галерею з творами, що присвячені цій війні. Зараз картина на виставці", - каже художниця.
ВІКНО В "РУССКИЙ МИР"
"Побачила це фото з Маріуполя і ця назва - перше, що мені спало на думку. Таке жахливе руйнування будівлі, я такого в житті не бачила. Був такий шок, подумала, що повинна це зобразити і лишити на пам'ять. Ця діра в будинку - це своєрідне вікно в "русский мир".
Цю картину хотіли купити, вона вже мала їхати в Лондонську галерею, але там проблеми з доставкою. А ще мені важливо, щоби вона залишалася в Україні поки що.
Подібна картина є і про Миколаївську ОДА. Та картина одна з найбільших - коли висить на стіні, то наче справжня величезна діра. Тоді мене сильно вразила новина про руйнування ОДА. Бо росіяни цілилися саме в кабінет Віталія Кіма. Це було диво, що він запізнився на роботу. Але тоді загинули майже 30 людей", - каже Ната.
МІЖ НАМИ МІНА
"Ідеї для картин беру з новин, які мене найбільше вражають. Побачила інформацію про вбиту жінку, до якої прив'язали маленьку ще живу дитину. І коли рятувальники намагалися звільнити дитину, то вони всі разом підірвалися. Фото, звісно, не було, але я не могла це не намалювати. Після цієї картини, мені було фізично погано", - говорить Ната.
РУССКАЯ ДУША
"Цією роботою хотіла передати сутність "русской души". З початку війни я зберігаю скріншоти росіян, які фотографуються із буквою "Z", або якісь знакові фото, що їх характеризують. Наприклад, де розвалений будинок - такий, що просто жах, і там напис "тут живе ветеран". Для роботи використала тільки фото, нічого не вигадувала. Цей тулуб жіночий - це теж із фотографії (Перед 9 травня в російському медіапросторі поширювали фото голої жінки, що злегка прикрила принади георгіївською стрічкою. - Gazeta.ua). Додала килим і пральку - це символ російських цінностей. З цього зробила їхній герб. Цим хотіла підвищити собі настрій. Було дуже весело, коли це малювала. У мене дуже багато злості на росіян.
Ще до війни я спілкувалася з одним росіянином і він сказав найчеснішу річ стосовно їхнього ставлення до нас - "Не те що ми вас ненавидимо, не те що ви якісь не варті життя, нам на вас пофіг, нам на вас нас*ать". Оце, мені здається, найчесніша відповідь - їм пофіг на всіх. Не тільки на українців, а й на бурятів і на казахів - на всіх. Ми для них люди другого сорту і це вже не змінити в їхніх головах", - додає художниця.
МАЛЕНЬКА МРІЯ
"Мені хотілося якось символічно зобразити щось позитивне для українців. Між цими жахливими подіями, що я малюю, іноді хочеться підняти настрій. Я не можу малювати те, що малювала раніше, але можу тепер створювати такі сюжети. Тоді робиться краще на душі. Кремль, що горить - це моя маленька мрія.
У мене в інстаграмі 4,5 відсотка підписників із Росії. Я не знаю, як їх виявити, видалити, але вони тихенько дивляться. А деякі з непідписників кидають негативні коменти. Найбільше було хейту на Кремль. Але мені дуже сподобався коментар від однієї дівчини, вона написала, що живе за 5 хвилин від Кремля, але також мріє, щоб він згорів. І це було круто", - говорить мисткиня.
КОЛЬОРОВА АЗОВСТАЛЬ
"Мені доволі часто снився Маріуполь. Снилося, якщо я його намалюю, то зможу врятувати. Дивна, звичайно, річ. Певно, в цій роботі мені також здавалося, що якщо я напишу Азовсталь, то зможу щось змінити. Створювала картину під час того, коли все місто вже було захоплене, тільки завод оборонявся. І в мене всі думки були про нього. Зобразила картину в яскравих кольорах, бо взяла фото, де яскраве сонце світило на Азовсталь. Підсвідомо хотіла якусь надію", - говорить Ната Левітасова.
3 
4880
Коментарі