На конкурсі "Новела по-українськи" переміг твір "Слід". Його написала 36-річна письменниця Юлія Ілюха з Харкова. Отримає нагороду 5 тис. грн. Всього на конкурс цьогоріч надіслали — 71 новелу. Тема творів була вільною, але символічне гасло — Безвіз. Тобто, дія у новелах повинна була стосуватися безвізового режиму між Україною та Європейським Союзом, відбуватися в країнах ЄС або бути з ними пов'язаною.
Як обирали переможця
З надісланих листів обрали 71 текст. Імена авторів приховали. Тричі новели прочитало редакційне журі. До нього долучилися Ірина Бабенко, Анна Балакир, Юлія Близнюк, Анна Бова, Сергій Демчук, Марина Дмитрієва, Андрій Жигайло, Світлана Печурова, Юлія Пустова, Іван Столярчук, Ольга Юркова. Вони обрали 20 фіналістів, з них — 11 суперфіналістів.
У суперфіналі новели оцінювало професійне журі. До нього увійшли 9 учасників — Павло Вольвач, Віталій Жежера, Лариса Денисенко, Василь Махно, Василь Карп'юк, Андрій Кокотюха, Остап Українець, Лілія Шутяк, Оксана Щур. Кожній новелі вони ставили від 1 до 10 балів. Переможця визначили за сумою балів. Перше місце відірвалося уперед на 5,5 балів за загальною сумою. До того ж, йому поставили свої найвищі бали 3 судді. Підрахувавши бали, розкрили імена.
Хто отримав найбільше балів
1 — Юлія Ілюха — "Слід" — 65 балів
2 — Денис Савченко — "У смерті немає кольорів" — 59,5 балів
3 — Владислав Івченко — "Та інші категорії" — 57 балів
3 — Володимир Пояснюк — "Позивний Безвіз" — 57 балів
4 — Олена Бурлака — "Чужі рідні люди" — 51 бал
5 — Сергій Одаренко — "Безсліз" — 48,5 балів
6 — Ольга Гузій — "Коли цвіте грушка" — 44 бали
6 — Микола Правдюк — "В усьому винен безвіз" — 44 бали
7 — Костянтин Мельников — "27" — 43 бали
8 — Тетяна Овдійчук — "Дежавю" — 40 балів
9 — Ігор Стамбол — "Випадковий подарунок" — 39 балів
Що сказало редакційне журі
Ольга Юркова, журналістка відділу "Донбас", "Крим",
Розплакалась від новели про Крим і те, яким би він міг бути, якби не війна і окупація. Новела "Позивний "Безвіз" написана з великою теплотою, їй віриш. Сподобалося, що "географія" творів — різноманітна, теми — також, зачеплені різні грані нашого життя. Запам'яталися свіжістю ідеї про безвіз на Марс, пригоди біометричного паспорта, який вирішив бути не таким, як усі, та крилатого українця, якому не дають паспорт.
Трохи не вистачило власне новел, тобто творів з несподіваним фіналом і сконденсованою яскраво вималюваною дією. Дещо забагато роздумів героїв і замало дії. Але ж внутрішній світ героїв також моєжна виражати через дію.
Сергій Демчук, редактор відділу "Коментарі"
Що менше сюжет твору пов'язаний безпосередньо з безвізовим режимом, то краще оповідання. Деякі автори занадто буквально сприйняли тему. Читати описану в деталях процедуру отримання біометричного паспорту, митного контролю чи про те, як закладає вуха в літаку під час злету, не надто цікаво. А фрази на зразок "дякуючи безвізу, пересуватися Європою стало набагато простіше" — не варто й на кілометр підпускати до художнього твору. Наступний рівень — нотатки подорожнього. Подивися на Колізей, випив кави у Ватикані. Але бракує якоїсь інтрижки. Спроба поєднати є в тексті "Безсліз". Тут і автостоп, і нещасливе кохання і, яке щастя, митницю герой проскочив досить швидко, не набридаючи буденними рухами. А повертається хлопець додому ні з чим. Такий собі символічний натяк: не шукайте щастя на чужині. До того ж це найбільш наповнене оповідання — деталями, емоціями, рефлексіями героя. Те ж саме можна сказати про твір "Позивний "Безвіз". Він зацікавлює з перших речень, чого бракує більшості новел. Ветеран війни їде на море, та ще й у Неаполь. Щоправда, я не второпав, чому італійські мафіозі говорять там російською. А "Слід" — найбільше запам'яталося.
Анна Бова, кореспондент відділу "Скандали"
Новели, які на мій розсуд заслуговують на абсолютно перемогу:.
"Позивний безвіз": до дрібниць описана війна на Донбасі. Класно проведені паралелі між пекучою Африкою та спекою в бойовій машині піхоти. Між Арктикою та холодом на спостережному пункті. Гарні описи, проста мова і несподіванка, чого вимагає жанр. Замість наркотиків, про які думав, і які буцім везе герой — він привозить такі необхідні тепловізори. Тема війни, якою зараз живемо, поєднана із темою безвізу. Поза окопами життя продовжується, можемо вільно подорожувати. Але весь час мусимо пам'ятати, хто і якою ціною здобув для нас ту розкіш.
"Коли цвіте грушка": Хороші короткі діалоги поєднані із чіткими описами. Гарний зміст. Здавалося б, до щастя був один крок. Але навіть найважча ситуація не зламала героїв, бо трималися разом і долали перешкоди й страхи. Саме це дало змогу уже дорослому чоловікові повернутися в країну, де зазнав найбільшого приниження, переможцем.
"У смерті немає прапорів": страшна тема сьогодення, поєднання непоєднуваного — український батюшка відспівує затятого росіянина. За кілька годин про його смерть нічого не нагадує. Лише одне питання мучить героя — що зробили зі стільцями. Ця новела якнайліпше нагадала про те, яку цінність має наше життя.
Юлія Близнюк, кореспондент відділу "Культура"
Більшість учасників не розуміють жанру новели, плутають з оповіданням. Бракує психологізму, напруги, сильних несподіваних кінцівок.
Також у багатьох був доволі банальний початок за схемою "отримав біометричний паспорт — сів на автобус чи літак, нервував на кордоні". Відчувається, що більшість творів автори писали спеціально для конкурсу, з перших речень демонструючи, що вони стосуються безвізу. Набагато цікавіше було читати новели, в яких автори підходять до цієї теми здалеку, не озвучують її одразу. Це більш невимушено і природно.
Також у багатьох герої — це просто шукачі пригод. У новелі "Позивний Безвіз" сподобалося, що вплетений контекст війни. Це додає глибини. Не виникло враження, що це кон'юнктура.
Детальні опис усіх творів-фіналістів "Новела по-українськи", реакцію професійного журі та новелу-переможця читайте в номері журналу "Країна" № 49 (452) від 20 грудня.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В Університеті Грінченка презентують першу в Україні онлайн бібліотеку аудіокниг українською
Конкурс "Новела по-українськи" існує з 2012 року. Торік для участі в ньому прислали понад 300 творів.
2017-го перемогла новела "Фелішберто" Назарія Заноза з міста Теребовля на Тернопільщині . Твір розпочинає дебютну збірку письменника "Книга дивностей", що восени вийшла у київському видавництві Laurus. Всього на конкурс за 6 років надіслали понад тисячу текстів.
1 
1
Коментарі
Как, вы еще не слышали о голодоморе? Тогда мы идем к ВАМ!!!
Да нынче никто не боится !!! Власти похоже вообще нет . захотел заводик себе оттяпал ,захотел дом в Киеве построил ( не беда ,если рядом дом завалится и сотня другая людей без крова над головой останется) Это если дядька с мешком кукурузы поймают ,ему срок ,он преступник
1 листопада 2007р. 34-а сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, до складу якої входять 193 країни, одноголосно прийняла Резолюцію про "Вшанування пам'яті жертв Голодомору в Україні".
1 листопада 2007р. 34-а сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, до складу якої входять 193 країни, одноголосно прийняла Резолюцію про "Вшанування пам'яті жертв Голодомору в Україні".
1 листопада 2007р. 34-а сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, до складу якої входять 193 країни, одноголосно прийняла Резолюцію про "Вшанування пам'яті жертв Голодомору в Україні".
Тем, кто не хочет вспоминать о Голодоморе, видимо наплевать на все живое и это не имеет значение в вопросе национальности. Такие людишки видимо и в семье также ничтожества, так что жалеть, лечить или в крайнем случае закрывать надо, вот таких недочеловеков!
Мі рюцкіє каноніческіє мі любім убівать, насіловать, воровать піть, врать і гулять. Все камуністи во всем мірє- рюцкіє! Мі не любім работать, мі любім чтобі на нас работалі. На нас могут работать только дуракі, поєтому мі любім дураков во всьом мірє! Мі любім лєніна, сраліна і пукіна! Мі любім всех діктаторов в мірє! Мі нікогда не веровалі в Бога і нікогда не будем веровать! Мі верімь только в насіліє, зло і кровь! А кірілла ставленнік вялікаго нашего стерхавода-солнцелікого рюсскаго пука! Кіріла- успешній бізнесмєн рассеі, он продает водку і сігарети- і все єтому раді! за водку мі гатові убівать! Пуцін-рюсскій бох! Все рюцкіє-рюсскаязіческіє. Рюсскаязічество-всегда ведет в сатанізм і рабство! Єслі ві гаварітє па рюсскі- ві наш!
А теперь они ее так любят и власть и политиков !!! Знаете при Союзе к той плохой власти не было такой ненависти как к нынешней хорошей , оранжевым не стоит улыбаться ,их ненавидели точно так же
Помаранчевих ненавидів Схід, а данєцкіх ненавидять всі.
Не роблю перепостів у різних гілках, але цю інфу вважаю досить важливою, тому наведу також у цій гілці:
Моя бабуся та дід пережили ті жахливі роки Голодомору (нащастя в Києві).
От що засвідчила мені бабуся за той Голодомор:
у великих містах як такого голоду серед міського населення не було, але були величезні черги за хлібом, борошном та іншими харчами. Трупи померлих таки дійсно лежали зранку просто на київських вулицях, а не тільки в Харкові та інших містах. Спеціальні вантажівки накриті брезентом зранку спішили об'їхати все місто, особливо його околіці та мерщій позбирати ті трупи подалі від очей киян.
То були померлі від голоду селяни з навколишніх сіл які всіма правдами й неправдами продиралися вночі до міста щоб купити собі хлібину і одразу ж в страшних муках померти біля хлібної крамниці, в найближчому парку чи скверику. Справа в тім що довго голодаюча людина якщо одразу наїсться хліба, то її шлунок не здатен одразу переварити таку грубу їжу - це як правило призводить до шоку, завороту кишок та смерті у страшних муках.
Київ був навіть вночі оточений декількома кільцями стрілків які стріляли у кожного з селян хто намагався перетнути ці кордони.
Проте, декому з напівживих зголоднілих селян випадало "щастя" вночі підкупити червоноармійців царськими золотими монетами та продертися до міста. Але там їхня доля була ще гірша - більшість померли просто на вулицях та у парках.
Вічна память безвинним жертвам Голодомору - це були працьовиті найкращі селяни-трудівники!
Вони дуже заважали більшовицьким людожерам впровадити колективізацію та заселити Україну п'яницями й неробами (опорою більшовиків).
Саме тому їх виморили в Україні мільйонами щоб потім завезти з інших місць новий люмпен-"матеріал". Щодо інших причин які наводять у своє виправдання комуняки, то це здебільшо другорядні обставини.
додам ще про те, що мій батько (тоді 15 річний київський школяр підгодовував сімю тим , що влаштувався нелегально у військовій частині малювати стінгазети для їхнього червоного кутка. За те йому комісар давав інколи глечик гречаної крупи або якого борошна. Вся сім'я (його брат та мама з татом) чекали на той глечик як на манну небесну щоб зварити каші чи спекти млинців на воді.
Одного разу той глечик з гречкою тріснув прямо на примусі, каша розтіклась, але її ретельно до хрихти всю позбирали та все одно поділили на всіх порівну, навіть картопляні очистки (лушпайки) вони не викидали, але сушили та тримали про всяк випадок на чорний ще гірший день. Скрутно було з харчами навіть у містах, а не те що по обдертих селах де всі харчі конфіскували більшовики.
Моя бабця потім завжди (навіть у ситі часи брежнєвського застою) тримала по шухлядах мішечки з сухарями. Я малий не розумів для чого вона те робить та сміявся зі своєї старої бабусі, а як подорослішав та дечого дізнався, то вже тільки тоді зрозумів мудрість бувалої вхопившої на своєму житті багато лиха старої людини.
... та мінусуйте, совкові довбодятли, хоч клави свої попротирайте наскрізь, але ж правдиві свідчення моєї родини, моєї бабусі ніяк не зітрете своїми мінусами.
Бабуся Ганя ще за комуни завжди мені казала - "онуче, сьогодні ти маєш у кишені цукерку, а завтра можливо будеш радіти навіть і крихті старого сухарика, запям'ятай це на все своє' життя", то ж я добре пам'ятаю і свою бабусю та її мудрий заповіт.