"Грати з "Deep Purple" - це звичайна праця" - Василь Попадюк

Український скрипаль-віртуоз Василь Попадюк, який 15 років живе у Канаді, відіграв в Україні тижневе гастрольне турне. Разом зі своїм бендом "Papa Duke" скрипаль дав концерти у Тернополі, Луцьку, Львові, Коломиї, Івано-Франківську та Києві. Цього разу він приїхав з оновленим складом свого колективу.

"Цього разу ми привезли з собою пару наших нових музикантів, які нещодавно з нами почали працювати. На барабанах у нас тепер Аметт Мітчелл з Куби. У нас будуть в програмі речі і зі старої програми, і з нового СіДі, а також речі, які ще не в запису, а тільки в живому виконанні. Наш колектив бере участь в різних проектах. У Канаді таке життя музичне. Хтось виступає як гість у когось на концертах і записах. Багато студійної роботи є. Ми всіє є студійні музиканти. Усіх тут приводить у феєрію той факт, що я граю на останньому альбомі "Deep Purple". Але це не є якась "біг діл". Це звичайна робота. Запросили - граю. Це так якби когось тут запросили пограти на альбомі у ВВ. Природно, що музикант вклинюється в те життя музичне, яке відбувається там, де він живе".

- Коли ви навчалися музики у школі імені Лисенка, грали їхні композиції, а тепер граєте з ними?

- Так. У нас в школі була група "Опришки". "Deep Purple" грали. Я Гіллану (Іен Гіллан - вокаліст "Deep Purple" - Gazeta.ua) це  казав: що колись ми співали його і не розуміли, що ми співаємо. Українськими словами писали: "Смок он зе вотер" - а тепер співаємо з ними.  Школа Лисенка була острівком українства. Там вчився Кирило Стеценко, Тарас Петриненко. Школа Лисенка завжди відрізнялася від музучилища Глієра тим, що ми були більш діти і більш хулігани. Я прогулював уроки, курив - так, був нормальною дитиною. Я в класі намалював на стіні у школі тризуб. Тато мій був багато разів у Канаді ще з 1976 року, з хором Вірьовки, привозив букварики діаспорні. Я їх поначитувався і вирішив намалювати. Я тоді взагалі був дуже ідейний. Бо постійно їздив до баби в Коломию і мене дивувала велика різниця між Києвом і Коломийським районом.

- Скільки у вас в роду поколінь музик?

- Взагалі тато з такого унікального села Мишин, яке зараз хочуть зробити музеєм. З цього села пішло дуже багато відомих музикантів та архітекторів. Терпилюки. Дует Писанка. Дід на скрипці грав. Тато сопілкар. З 6 років грав на весіллях.

- Вам швидко вдалося в Канаді налагодити роботу?

- Перша моя робота - я був піаністом у Національному балеті Канади. Це була дуже смішна робота. Коли моя мама-хореограф приїхала до мене і прийшла на репетицію, я кажу: "Мама ти не смійся, бо мене виженуть з роботи. Можеш посидіти. Всьо. Але не смійся". Бо чим я себе розважав - це імпровізував по 6 годин на день. Але зірки канадські не знають цієї музики. То вони в мене на репетиціях із замріяним поглядом скакали по діагоналі під "Трі танкіста", або танцювали адажіо під "Ленин всегда живой". Я на одному з фестивалів зустрівся з греком Пабло. По 150 концертів на рік я об'їздив з ним усю Канаду і всю Америку. Так мене почали впізнавати як скрипаля. Я вже кинув той балєт. У 2003 році переміг у своїй категорії на телевізійному шоу "Велика музична канадська мрія". Скрипалів було 15 тисяч. У фіналі я посів друге місце. Виконував там гуцульську фантазію у фіналі.

- Автентику в Канаді сприймають найкраще?

- По-різному. Зараз працюємо від агенції Фельдман. Нам дозволяється грати 30 відсотків свого, а 70 - хоч і в нашому стилі, але таке, щоб впізнаване для західного слухача було. Але і це нам подобається.

- Концерти в Україні менш прибуткові, ніж за кордоном? Чи з музикантами вашого рівня про це не йдеться? Бо завжди буде повний зал.

- Не обов'язково. Бо справа в тому, що тут уже спрацьовує - навіть на самого-самого можуть бути напівпорожні зали. Бо не працює ім'я. Може погано реклама спрацювати. Все ж буває. Залежить і від обставин. Наприклад, у нас був у Мадриді був концерт. Здавалось би, мав бути повний зал, а там ледь-ледь були пару рядів заповнені. Бо в цей день був футбол — "Реал-Мадрид". Що ж до цін, то в Україні ціни на концерти просто зашкалюють. В Канаді супер-дупер концерт не дорожчий за 200 доларів. Ви можете піти на Еріка Клептона за 80-100 доларів. А В Україні цінова політика дивна. Хоч розумію — треба покривати оренду, світло, звук. Нам цього разу в Києві допоміг мій друг Петро Мага. Він просто скликав спонсорів. Всі допомагали. Бо виступити в палаці "Україна" — це задоволення не з дешевих. Там дуже високий рент. Покрити це важко. Цей концерт неприбутковий абсолютно, бо з'їдає все — світло, звук, приміщення. А квитки дешеві, від 100 до 350 гривень, завдяки спонсорам.

- Часто імпровізуєте на сцені?

- У нас нема однакових концертів. Кожен концерт може якісь несподіванки принести. Кожен з учасників мого колективу грає на кількох музичних інструментах. Траплялося, ми перед виступом брали капелюха, записували на папірцях назви музичних інструментів. І кидали ті папірці в капелюха. Потім витягували — який кому випаде, на тому і грає. Дрібного трему смичком навчити нікого не можу. Це на рівні м'язової пам'яті. Це мій штрих. Я його називаю "алкогольний синдром".

- Скільки скрипок ви поміняли за свою кар'єру?

- З десять є. Одну загубив у тролейбусі, коли семирічним їздив до школи. Одну у мене украли в Москві. А останню — влітку — в Оттаві. Просто з-під дому. Про це згадувати не хочеться ніколи. Це ніби частину мене вкрали.

- Чи страхуєте свої скрипки?

- На жаль ні. Немає такої звички. І шкодую. Нинішню скрипку мені дала одна моя подруга, колишня скрипалька. Я думаю, що я в неї її викуплю. 
А якби перед концертом загубили скрипку?В будь-якому випадку концерт би відбувся. Хоч воно би мені і звучало по-іншому.

- У вас ліве плече вище?

- Мабуть. Мабуть, і сколеоз є.

- Вам ніколи не казали, що ви схожі на мексиканця чи індіанця?

- В мене індіанець працює. Девід з Еквадору. Якби хтось сказав мені, що я з ним подібний, я б образився. Вони ображаються. Коли їх називаєш індіанцями. Треба казати: корінні, аборигени або перша нація. Наш абориген Девід без чемодана їздить по всьому світу. Речі возить в мішку. І їсть все, що даси йому. Табуретку може з'їсти. Індіанці легко п'яніють. Девід не п'є у нас уже чотири роки і не курить. У нас в колективі курю тільки я. Але алкоголю не вживаю. У нас дуже здоровий колектив.

- Яку музику слухаєте?

- За кермом під настрій гарно мені йдуть записи Лондонського симфонічного оркестру. Є цікаві монреальські станції — там багато ворлд і келтік мюзік, часами я їду під кантрі. Кантрі уже прогресувало і інколи не бачиш різниці між кантрі і роком. Канада — рокова країна, Америка — більше джазова. Почуваюся рокером. Мені часом і продюсер каже: " А ти певний, що ти скрипаль?"

- Чи стежите за мистецтвом в Україні?

- Періодично так. Я дружу з багатьма - з "Гайдамаками", ВВ, "Mad Heads". "Mad Heads" були в Канаді рази три, в Америці кілька разів. Вони популярні там стають. З "Гайдамаками" граю в останньому їхньому альбомі.

×