2 жовтня відбулася сесія Полтавської обласної ради. Її ледве не зірвали громадські активісти. Виступили проти винесення на порядок денний питання про видачу 22 погоджень на користування родовищами нафти і газу в області. Пояснювали це тим, що тільки одна з низки компаній, "Укргазвидобування", є державною.
Депутатів звинувачували в дерибані природних надр та бажанні наприкінці каденції нажитися, роздавши багаті на вуглеводні та газ землі фірмам, про які мало хто знає.
Про те, у чому ж справжня суть конфлікту, які компанії претендують на родовища та чому не варто вірити заявам деяких популістів, розповідає Олександр Залужний, депутат двох скликань Полтавської обласної ради, голова комісії з питань паливно-енергетичного комплексу та раціонального використання надр.
Полтавщина відома своїми запасами газу і нафти. Та населення області опалює оселі дорогим російським газом. Розкажіть, яка реальна картина в цій галузі?
— В Україні поклади вуглеводнів, нафти і газу є в Івано-Франківській, Львівській, Полтавській та Харківській областях. Також трохи на Донеччині та Луганщині, ще менше — в Сумській та Чернігівській областях. Найбільші ж запаси вуглеводнів, газу та газового конденсату сконцентровані саме на території Харківщини й Полтавщини. На Харківщині більше газу, але в нас — газоконденсату. Кількість вуглеводнів приблизно однакова.
У нашій області право на користування нафтогазоносними надрами мають 32 підприємства. З них 23 — приватні, 4 — змішаної форми власності і 5 — державної. Найбільші — ПАТ "Укргазвидобування", ПАТ "Укрнафта", ПрАТ "Нафтогазвидобування", ПрАТ "Природні ресурси", СП "Полтавська газонафтова компанія".
За минулий рік частка Полтавської області в загальному обсязі видобутку природного газу становила понад 40 відсотків, нафти — 9,2 відсотка, газового конденсату — майже 68 відсотків. За перше півріччя цього року видобуток газу збільшився на 38 мільйонів кубометрів і досяг рівня першого півріччя 2014-го. Та незважаючи на це, доводиться констатувати — за кілька останніх десятиліть нафтогазовидобувна галузь перебуває у стадії стагнації.
Чому? Адже це завжди була дуже рентабельна сфера.
— У радянські часи Україна видобувала до 65 мільярдів кубометрів газу. Він надходив і до країн Європи, і до європейської частини Росії. Загальновідомий факт, що перший газопровід був прокладений із Західної України до Москви. Столицю Росії у 1960–70-ті опалювали саме українським газом. У цій галузі були залучені до 30 відсотків працездатного населення.
Сьогодні ми видобуваємо 15 мільярдів кубів газу на рік. І першочергове завдання держави — до 2020 року вийти на видобуток 20 мільярдів і закрити питання хоча б побутового газу.
Тобто в Україні зменшилися запаси природного газу?
— Проблема не в зменшенні запасів, а в тому, що останні 20–25 років не фінансується розвідувально-пошукова робота. А це така галузь, що постійно потребує пошуку та відкриття нових покладів, оскільки старі вичерпуються.
За статистикою, щороку видобуток газу падає на 3–5 відсотків. Комплексні розвідувальні роботи коштують дуже дорого і в держави таких грошей немає. Тому Україна купує газ або у країни-агресора, або платить за реверс із Європи. В такій ситуації не варто очікувати, що ціна на газ для населення зменшиться, бо тарифи міцно прив'язані до курсу долара. Газ закуповуємо за валюту, тож і продавати його громадянам та підприємствам змушені за ціною, відповідною до курсу долара. Доки не видобуватимемо достатньо для власних потреб — платитимемо за газ високу ціну.
Активісти вважають, що газовидобувні компанії продають газ населенню за завищеною ціною, тоді як його собівартість не перевищує 50 доларів за тисячу кубометрів. Також говорять, що паливо експортується за кордон по 300–400 доларів. Чи близькі вони до істини?
— Сьогодні жоден кубометр українського газу не експортується за кордон. Єдина магістраль, через яку подається реверсний газ — труба з Росії в Європу.
Торгувати газом в обхід держави не може ніяка компанія — ні національна, ні приватна. В Україні є єдина газотранспортна система, куди всі підприємства, що видобувають газ, його закачують і потім реалізують.
Держава встановлює і жорстко контролює ціну на газ. Є гранична межа, вище якої підприємство не може продавати. Нижче — будь ласка.
Ми також не можемо розділити газ на полтавський і не полтавський і встановити одну ціну на наш газ, другу — на миргородський, а третю — на харківський. Такий підхід не мав би нічого спільного з ринковими відносинами.
Проте є аспект, з яким я згоден — регіони, де видобувають корисні копалини, повинні мати пріоритет. Він — не в ціні на газ, а в реалізації програм, які нівелювали б екологічне та соціальне навантаження, що несуть ці території.
Цю тему порушують багато кандидатів в органи місцевої та центральної влади. Обіцяють зробити так, аби громада, що живе на території видобування, мала користь від користування надрами. Та час минає, а досі немає бодай якихось відрахувань із боку газових та нафтовидобувних компаній. Чи є надія, що ситуація зміниться?
— Газові й нафтовидобувні підприємства обкладені податком, що сягає 70 відсотків. Фактично дві третини прибутку вони віддають у бюджет країни. Тому такі державні підприємства як "Укргазвидобування" та "Укрнафта" вважають, що додатково витрачатися на соціальну сферу вони не зобов'язані.
Верховна Рада має намір переглянути рентні ставки й виокремити з них 5 відсотків, що будуть спрямовані в бюджет місцевих громад. Якщо ця ініціатива пройде, громади зможуть отримувати кошти на соціальний розвиток.
Чому раніше цього не можна було зробити?
— Як і ПДВ та податок на прибуток, рента — одне з основних джерел фінансування держави. Це "священна корова", яку не можна чіпати. У нашій області за минулий рік рентні платежі по одному Лохвицькому району доходили до 4 мільярдів гривень.
Повернімося до подій сесії. Найбільше обурення громадськості викликала ситуація з приватною компанією "Ангро Інвест", що претендувала на вісім ділянок для пошуково-дослідних робіт. Були заяви, що не можна давати дозвіл підприємству, про яке нічого невідомо.
— ТОВ "Ангро Інвест" засноване у березні 2015 року. Зареєстроване в Миргороді, там працює його головний офіс. "Ангро Інвест" — це частина групи компаній, що понад 10 років веде геологорозвідку в Україні і за кордоном. Підприємство володіє унікальною технологією — "теплова томографія земної поверхні". Фахівці "Ангро Інвест" вивчали шельф Чорного моря, родовища Дніпровсько-Донецької западини і Карпатського прогину, проводили роботи з картування вуглеводнів у Росії, Узбекистані, Аргентині, Бразилії.
Нині компанія хоче працювати на Полтавщині і готова вкласти близько 450 мільйонів гривень у геологічну розвідку, буріння та освоєння перспективних нафтогазоносних площ у регіоні. Це — нові робочі місця, відродження низки сервісних структур, які були у часи, коли нафтогазовий комплекс області переживав підйом.
Про серйозність компанії і її намірів свідчить і те, що "Ангро Інвест" заручилася підтримкою відомої інвестиційної компанії з Гонконгу Eternity (Аsia) Limited. Репутація цієї компанії підтверджена торгово-промисловою палатою України. Тому говорити про "Ангро Інвест" як про компанію-одноденку — неправильно.
Мова про вісім ділянок. Це чотири відсотки території області?
— Залучити колективи фахівців, сучасні технології, потужні підприємства вигідніше, коли маєш великі площі. Тоді одиниця коштів на одиницю вивченої площі зменшується — це економічний принцип. З цих восьми ділянок підприємство може вибирати дві-три, якщо вони покажуть рентабельність.
Чому ви впевнені, що приватні компанії захочуть розвивати інфраструктуру та ділитися з громадами своїми прибутками?
— Коли ми на засіданнях комісії та на сесіях обласної ради погоджуємо дозволи, ми ставимо дві умови. Перша: підприємство має бути зареєстроване в нашій області, платити тут податки і проводити розрахунки через полтавські банки. І друга — укладати соціальні угоди. Компанії підписують меморандум з обласною радою та ОДА про те, що в період діяльності братимуть участь у соціально-економічному розвитку території. Ми контролюємо дотриманням умов меморандуму.
"Ангро Інвест" у період розвитку обіцяє сплачувати 9 тисяч гривень за квадратний кілометр площі, де йдуть розвідувальні роботи. У бюджети громад можуть надійти десятки мільйонів гривень. Ми попросили компанію укласти з місцевими громадами угоди на 2015 рік. І вони вже практично на 100 процентів профінансували свої соціальні зобов'язання. У місцеві бюджети перераховано 1,4 мільйона гривень. Це — гроші на ремонт лікарень і шкіл, паливо для шкільного автобуса та інші нагальні потреби людей.
Якщо компанія, отримавши в розробку ділянки, переїде чи перестане виконувати взяті на себе зобов'язання перед громадою?
— Погодження й дозвіл на розробку видають на юридичну особу за певною юридичною адресою. У випадку переїзду чи зміни адреси компанії — дозвіл анулюється. Те ж стосується і систематичних порушень умов угоди.
На сесії звучали звинувачення, що приватні компанії можуть не продавати газ державі і за бажання законсервувати видобуток.
— Це абсурд. Коли підприємство отримує спецдозволи на розробку, воно затверджує плани діяльності — коли і що робитимуть. Якщо компанія не дотримуватиметься цих планів, вона наражається на величезні штрафи, а держава може подати в суд і анулювати ліцензії.
Щодо продажу. Газ — товар, який не можна покласти у валізу й комусь продати. Увесь газ, що видобувається на території України, направляється в єдину газотранспортну систему.
Однак приватні компанії у питанні продажу газу перебувають у складніших умовах, ніж державні. Наприклад, Україна зобов'язує наші комунальні підприємства купувати газ тільки в "Нафтогазу". Йому потрібно продати газ, куплений у Росії, щоб виконати договірні умови й розрахуватися за паливо. Та з 1 жовтня 2015 року набув чинності закон "Про ринок природного газу". Тому є надія, що державні і приватні підприємства опиняться у приблизно рівних умовах.
На мою думку, саме такі підприємства, як "Ангро Інвест" чи НВП "Нафтогазсервіс", із досить потужними фінансовими ресурсами — можуть вивести видобуток газу в Україні на новий рівень.
Виділяти мільйони гривень на ту ж розвідку, не маючи жодних гарантій, що кошти повернуться — державі нераціонально. Можна ж в одну свердловину вкласти 10 мільйонів державних гривень, а вона не дасть зиску. Бо як би далеко не зайшла геологія і геофізика, знати напевне, що є на глибині 5–6 кілометрів, не може ніхто. Тому треба давати зелене світло компаніям, які проводитимуть фундаментальні дослідження за власні кошти.
3 
1
Коментарі