Василь Стус для Донецька — не пацан

У Донецькому університеті виступили проти "руки Києва" й відмовилися називати свій заклад іменем поета Василя Стуса. Справді: не можна, щоб столиця їм щось нав"язувала.

Інша річ — торік без будь-якого зовнішнього тиску одну з донецьких вулиць назвали Новая Советская. Винятково місцева ініціатива. Міськрада ухвалила, і ніяка громадськість навіть рота не розкрила. Адже нове найменування так добре гармоніює з назвами інших вулиць міста — імені 50-річчя СРСР, різних компартійних з"їздів, Крупської та інших більшовицьких діячів. Або імені Ілліча. Щоправда, незрозуміло, котрого саме — Брежнєва чи Леніна.

Звісно, це не якісь київські розпорядження про надання імені випускника тамтешнього університету Василя Стуса тому ж таки вузу. Бо хто він такий для Донецька, отой Стус? Навіть не за шахрайство сидів, не за пограбування чи вбивство, а за якусь там політику. Не займався "чисто конкрєтними дєлами", а тільки псував папір — вірші писав. Ну хіба це нормальний пацан? Недарма вся прогресивна студентська й академічна громадськість університету повстала проти брутального втручання у свої внутрішні "тьорки".

Правда, спершу саме місцева молодь виступала з ініціативою "стусизації" університету. Та хіба варта уваги ця дрібнота, чи могла вона діяти з власної ініціативи? Тут явно слід Банкової простежується. Стусових прихильників навіть на збори трудового колективу не допустили. І правильно — бо що ж це за демократія, коли якісь провокатори псуватимуть загальну картину? Колектив без їхньої участі виявив волю й одностайно, як за добрих радянських часів, проголосував проти надання їхньому навчальному закладу імені цього віршомаза.

Як там міг народитися співак Анатолій Солов"яненко?

Скоро донецька преса взагалі напише, що Стус воював у лавах клятої УПА, був страшним націоналістом. Журналісти шахтарської столиці вже широко цитують висмикнуті з його щоденників і листів рядки, з яких випливає, що він мало не ідеолог ОУН. Та й узагалі якийсь підозрілий. Ну звідки в Донецьку, який, за твердженням його керівництва, завжди говорив російською, міг узятися націоналіст? Та ще й не один. Як там міг народитися співак Анатолій Солов"яненко, котрий співав і розмовляв українською? А Іван Дзюба, що за часів СРСР посмів наклепницьку книжку написати "Інтернаціоналізм чи русифікація?".

Солов"яненку ще й пам"ятника поставили. Мабуть, так само вказівка з Банкової надійшла. Тільки тоді прогресивна донецька громадськість іще не навчилася виявляти пильність. А тепер вона такого не допустить. Їй треба ще з одним своїм земляком розібратися — Володимиром Сосюрою: що то за фрукт був? І взагалі оголосити націоналізму нещадний бій. І жодні вказівки Банкової не пройдуть. Ну хіба що пропозиції назвати якийсь заклад іменем одного з тутешніх "проффесорів".

Але до такого Київ навряд чи додумається.

×