Віктор Ющенко вельми схильний до символічних жестів. Його остання подорож до Грузії засвідчила, що поряд із заснуванням "Мистецького Арсеналу" і реставрацією козацьких столиць президент не проти також відкрити в Україні Музей совєтської окупації. На кшталт відвіданого ним у Грузії. Такі вже віддавна є в балтійських країнах.
Виглядає, що це — імпульсивний і непродуманий жест нашого лідера, оскільки був висловлений спонтанно. Адже якщо замислитися над самим поняттям "совєтська окупація" щодо України, то неминуче загрузнеш в історико-термінологічних хащах. Якщо була "окупація", то вона мала здійснюватися зовнішньою стороною, тобто в нашому випадку — Росією. Формально підсовєтська Україна є складним політичним творивом, у якому не останню роль відіграв саме український елемент. Якщо "совєтська", то вона й досі не закінчилася, оскільки в сучасній Україні владу рад по суті ніхто не скасовував. Відсутність означення "радянський" у назві країни аж ніяк не означає зникнення рад як елемента системи сучасної української влади.
На поверхню знову випливає питання "двох Україн"
А відтак термін "совєтська окупація" може бути застосований лише щодо тих українських земель, які відійшли до складу СРСР внаслідок пакту Молотова—Ріббентропа. І тут, як і у випадку зі статусом вояків УПА та проблемою Голодомору як геноциду українського народу, на поверхню знову випливає питання "двох Україн" — зручного ідеологічного конструкту під назвою "розкол країни".
На жаль, імпульсивне бажання Ющенка перейняти грузинський досвід уже завтра викличе хвилю регіонально-комуністичної контрпропаганди, в якій обов"язково знайдеться місце зачовганим "діагнозам" на кшталт "Ющенко так і не став президентом усієї України". І опоненти президента матимуть свою дріб"язкову стратегічно-ідеологічну рацію, бо вже вкотре впіймали його на необережних висловлюваннях і діях.
Адже одна справа, коли вся країна спостерігає за екстравагантними діями та словами Януковича з Азаровим чи Добкіна з Черновецьким, де є місце хамству, брехні та просто дрімучому невігластву й некультурності. І зовсім інша справа — Ющенко, якому просто необхідно дотримуватися нових стандартів політичної поведінки. Впіймати Януковича на незнанні літератури чи Азарова на незнанні мови — це чергова констатація того, що всім нам уже відомо. Натомість Ющенкові завжди має вистачати притомності та мудрості. Уже навіть для того, аби не намагатися поквитатися зі складним минулим зопалу й одним махом.
Нині президентові якраз час замислитися над згаяними можливостями та проблемами сьогодення, залишивши історію історикам. Йому першому треба усвідомити й чітко озвучити небезпеку новітньої кримінально-совєтської окупації України, яка останніми місяцями стрімко набирає обертів і відбувається тут і тепер, за межами вулиці Банкової, яку ще позаторік хотіли назвати іменем Гонгадзе. Натомість уже цього року людині, яка його не хотіла захистити — колишньому генпрокурору Михайлові Потебеньку, — також вельми символічно присвоїли орден Ярослава Мудрого. Цікаво, хто в нас роздає ордени?
2 
1
Коментарі