Голова Національної ради з питань культури і духовності при президентові України Микола Жулинський, 65 років, розповідає, чому змінилося ставлення до Дня Перемоги, про потребу формування національної еліти та плани зробити культуру прибутковою.
Останніми роками до Дня Перемоги вже не ставляться з такою шанобливістю, в багатьох немає колишнього відчуття величі цієї дати. Чому так відбувається?
— Існує кілька причин. Зараз приходить покоління, яке емоційно, переживаннями, пам"яттю не пов"язане з Другою світовою війною. Думаю, що до цього треба ставитися з розумінням. Люди стараються дивитися в майбутнє, хочуть думати про завтрашній день. Така людська природа.
Крім того, ми вже усвідомили — всієї правди про Велику Вітчизняну війну раніше не знали. Була надмірна героїзація, замовчувалися трагічні події. Ми дізналися про УПА, депортацію мільйонів жителів Західної України, кримських татар, інших етносів. Це також дещо пригасило героїчний ореол тих, хто воював, вірячи у непогрішність комуністичної системи, Сталіна.
Досі немає закону про українську мову як державну
Але я вважаю, що нічого забувати не можна. Треба оберігати пам"ять про воїнів Червоної Армії, про велике подвижництво і героїзм українського народу. Безперечно, зараз ми не так шанобливо ставимося до учасників Другої світової війни. Це не робить нам честі й свідчить про духовне збіднення. Коли постала незалежна Україна, я був абсолютно переконаний: більшість людей долучаться до процесу культурного відродження. Віками заборонену українську мову плекатимуть не через вимоги закону, а завдяки бажанню самих людей. Думав, що коли стане вільно молитися в храмах — то відродиться в душах віра в Бога. Але так не вийшло.
У чому причина?
— Найголовніше — насильно і цілеспрямовано в суспільній свідомості розривалося внутрішнє чуття національних традицій. Це золота нитка, яка пов"язує і єднає покоління. І незважаючи на українську національність більшості нашого населення, перед нами постає серйозна проблема знецінення національної ідентичності. У нас величезні прогалини в національній свідомості. Не знаємо історії, немає відчуття її глибинності. Вона ж повинна сягати не лише Київської Русі, а й тих цивілізацій, які були на нашій території. Так чи інакше ми з ними пов"язані.
Комуністична пропаганда знищувала носіїв національної свідомості — передусім інтелігенцію, духовну й інтелектуальну еліту. Вилучала цілі періоди історії або деформувала її. І вже в такому вигляді її упроваджували в суспільну свідомість українців.
Але ми — велика нація. За нами унікальна історія, багата народна і професійна культура. Протягом багатьох віків, перебуваючи під різними імперіями і в умовах цілеспрямованого національного знеособлення, ми зберегли мову, культуру, традиції, обряди, сам український етнос. Це робить нам честь. Та й поразки гартували наш дух. Вони також вели до перемоги.
Сьогодні повинно прийти нове покоління людей, небайдужих до цього духу історичної пам"яті. Молодь має відчувати: це — моя Батьківщина, моя історія, це мова мого народу. Не слід сподіватися, що можна перевиховати старших людей. Багато з них звикли жити й сприймати те, що виходило з Москви, як догму, істину, незаперечний постулат.
Як можна розраховувати на молодь, коли практично немає фільмів, телепередач для дітей, інших сучасних інструментів національного чи патріотичного виховання?
— Якщо ми не зробимо розвиток культури, освіти, науки, інтелекту головним пріоритетом державної політики — багато втрачатимемо й далі. Адже повільний розвиток економіки і всього державного будівництва зумовлений неувагою влади до гуманітарних цінностей. Не займалися послідовно консолідацією суспільства: минулі президентські й парламентські вибори продемонстрували наслідки.
А ще ми залишили поза увагою головне — потребу формування національної еліти. Вона має вбирати суспільні настрої. Я був одним із тих, хто ініціював і розробляв концепцію розвитку гуманітарної сфери. Президія Національної академії наук її схвалила. Але президент Кучма все одно не підписав. Досі немає закону про українську мову як державну. Немає нормальних умов для книговидання й книгорозповсюдження, пріоритетів для вітчизняного виробника теле- та радіопродукції, газет і журналів.
Після помаранчевої революції духовний і моральний стан суспільства майже не змінився
А люди це відчувають. Вони думають: якщо влада не турбується про національний інформаційний простір, українську мову, то навіщо її вивчати мені? А якби знали, що без мови не отримаєш потім нормальної посади ні на держслужбі, ні в приватній фірмі — було б інше ставлення. Колись молодь їхала з села до міста, і головним способом пристосування до міських умов був перехід на російську мову. Щоб не видно було, що ти колгоспник. Це було не просто пристосування, але й національне самоприниження. А потім дітей старалися віддавати в російські школи. Бо здавалося: без російської дітям не вибитися у люди.
І це так глибоко сидить у підсвідомості, що рецидиви масово проявляються досі. Погляньмо бодай на схід чи на Крим.
Багато хто сподівався, що ситуація зміниться після помаранчевої революції. Але цього так і не сталося. Чому?
— Після революції змінилися настрої людей, з"явилося відчуття свободи, зник страх. Покращився добробут. Але майже не змінився духовний і моральний стан суспільства. І одних зусиль президента при всьому його бажанні — недостатньо. Повинна бути системна державна політика. Новій владі вже більш як рік, але досі не створено, наприклад, департамент мовної політики. Немає чітких орієнтирів державного будівництва в сфері науки, освіти, культури, примноження інтелекту нації. У рамках Національної ради з питань культури й духовності при президентові України ми розробили так звану дорожню карту до Програми збагачення та розвитку культури і духовності українського суспільства. Хочемо започаткувати системну культурну політику. Не слід повністю розраховувати на фінансування держави — вона ніколи не дасть досить коштів для нормального розвитку культури. Але треба створити умови для того, щоб займатися культурною індустрією було вигідно, щоб вона приносила прибуток. Буде здійснено реформу, спрямовану передусім на підтримку національної культурної продукції. Тільки так ми можемо розраховувати на зміни. Під таким кутом повинні дивитися сьогодні на освіту й науку.
Якщо подивитися на склад нової Верховної Ради і уявити собі наступний уряд — у вас не виникає відчуття, що там все це нікому не буде потрібно?
— У новій Раді, на жаль, триватиме боротьба. В основі її будуть не інтереси народу і держави, а амбіції та власна політична вигода. Це дуже насторожує і лякає. Та все ж таки я оптиміст. Вірю, що попри зміни до Конституції слово і дії президента матимуть вагу. Я переконаний, що буде створено помаранчеву коаліцію. І є шанс на нормальну взаємодію президента з урядом, на те, що Ющенко матиме підтримку в парламенті.
3 
1
Коментарі