Цього тижня виповнюється річниця укладення Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Свій підпис поставив під нею 27 червня 2014-го президент країни Петро Порошенко.
— За останні місяці Україна сплатила велику, найбільшу ціну за те, щоб європейські мрії стали дійсністю. Про це треба пам'ятати, — заявляв він рік тому в Брюсселі.
Порошенко сів у теперішнє крісло саме завдяки повстанню, спричиненому відмовою Януковича підписати асоціацію з ЄС у листопаді 2013-го у Вільнюсі. За кілька місяців до початку Євромайдану очевидними були два можливі сценарії стосовно Угоди про асоціацію з ЄС. Перший — Янукович піддається тиску Кремля й не підписує її. Другий — підписує, але проєвропейських реформ не проводить. Бо це суперечило б сенсу перебування його та оточення біля державного керма. Тобто використання державних посад і ресурсів задля власного збагачення. Третього варіанта не було. На реальні проєвропейські зміни у виконанні тодішньої влади навіть після можливого підписання Угоди про асоціацію ніхто всерйоз не сподівався.
На нинішню ми все ж мали надії. Тим більше, що українці заплатили й продовжують платити величезну трагічну ціну за своє європейське майбутнє. Однак європейські мрії за рік ближчими до дійсності не стали. Адже євроінтеграція полягає у реформуванні країни, зокрема і в рамках Угоди про асоціацію. Однак "нова" влада діє протягом останнього року приблизно так само, як чинив би Янукович, таки підписавши асоціацію позаторік: багато проєвропейської риторики і, найчастіше, очевидний саботаж реформ або майстерна їх імітація.
Визначальні для нашої успішної європейської інтеграції сфери — боротьба з корупцією, сприяння малому та середньому бізнесові, незалежність судів, покращення врядування, реформа прокуратури тощо — залишаються на рівні часів Януковича. Стимули перебування при владі у нинішніх господарів країни приблизно ті ж, що і в попередників. Такі ж правила політичного життя та вирішення питань. Процвітає традиційний "дерибан" державних посад. Нинішні "єврореформатори" перебувають у набагато жорсткіших, ніж попередники, умовах. Вимогливість суспільства й тиск західних кредиторів змушують робити хоч щось. Однак намагання зачепитися за залишену Януковичем систему та інколи генетична подібність до попередників очевидна.
Водночас соціологія свідчить, що понад 50% українців хочуть інтеграції з Європейським Союзом. Це відсотків на десять більше, ніж 2013-го. Янукович поплатився за нехтування настроями людей та їхнім бажанням жити в сучасній європейській країні. Рано чи пізно, в той чи інший спосіб за це ж відповість і нинішня влада.
4 
1
Коментарі
1