Він шукає коня, а кінь — його

 

У розпал світової економічної кризи 2008-го півсотні американських мільярдерів пообіцяли народу віддати половину своїх доходів у державний бюджет. Я пуб­лічно через "Селянську правду" нагадав українським олігархам, що вони мали б зробити так само. Криза ж ударила і по нашій країні. Тоді мій давній друг, багаторічний губернатор Кубані, депутат Держдуми Микола Кондратенко зателефонував мені й сказав: "Іване, ти забув, що говорив тобі твій політичний батько Моргун. Яке покоління олігархів нині при владі? Не будь наївним і не сподівайся на чудо".

1978 року Федір Моргун, котрий відмовився від посади секретаря ЦК КПРС (її зай­няв Горбачов), сказав мені пророчі слова, що років через 10–12 соціалістична система рухне. Він, безумовний поборник соціалізму, бачив, що в СРСР соціалізму нема. Бачили це і в ЦК, але не було критичної маси у верхах, здатної піти на зміни. А перебудувати мізки і саму систему без політичної волі верхів нереально. Отже, крах неминучий. Завдання керівників на місцях — зробити все, щоби людям жилося краще і їх не накрив цей крах надто боляче. Ще тоді Федір Трохимович сказав: на жаль, і після розпаду адміністративно-командної системи жити краще не стане, буде ще гірше. Зміни на краще народ відчує хіба що в третьому поколінні. Такий закон природи, він діє і в політичній системі.

Кондратенко тонко відчував настрої народу і в Росії, і в Україні. Він був активним противником антиукраїнських випадів, які набирали тоді сили. Розповідав мені, як творився конфлікт довкола Тузли, про роль Путіна у цій підлій провокації. І про безпринципність свого наступника на посаді губернатора Краснодарського краю Ткачова, який не міг протистояти цьому, а слухняно будував дамбу до острова. Отож, коли він нагадав мені версію Моргуна щодо розвитку подій після 1991 року, я знав, що Кондратенко зірко відстежує розвиток ситуацій і в себе, і в нас. Бачить підтвердження того, що віщував Моргун.

Бачимо це сьогодні й ми. Ні політичний клас, ні його творець і шеф в Україні — олігархат не переймаються проблемами держави і народу. Вони вирішують проблеми своїх статків, обживають бізнеси і території. Йдеться не тільки про олігархів, а й про тих, хто хоче ними стати. На Заході саме на основі розвитку пострадянських і постсоціалістичних держав побутує теорія, що тільки третє покоління достатку починає думати про соціальне благо для інших членів суспільства. Тягнибіда багатому не брат, це зрозуміло. А чи слід це розуміти так, що ось така позиція третього покоління достатку закладена в самій людській природі?

Старці не родяться, а робляться. Це ми знаємо з уроків дев'яностих. Розповідати, як робляться старцями, — це хіба що навмисно ятрити рани. Але як не згадати ва­учерну приватизацію, яка зробила десяток багатих на мільйонах бідних. Як не згадати перетворення на брухт заводів і фабрик та ті ж мільйони викинутих за ворота безробітних. А що нам це дає? Хіба уроки дев'яностих зупинили мародерів останніх літ? Хіба ми їх зупинили?

Президентські й парламентські вибори, на­звані третім Майданом, покликані нібито зламати засилля мародерів у країні, дати народу дихнути на повні груди. Та ось що не дає повірити, що вдасться змінити не тільки хід подій, а й саму систему — політичну, економічну, соціальну. Починає входити в активне життя друге покоління незалежності, а покоління достатку у нас поки що перше. Олігархат, монополізувавши в країні все і вся, знищив по суті середній клас і не дає ходу у великий бізнес новим людям. Де конкуренція Ахметову, в руках якого половина енергетики і стільки ж валютної виручки? Немає навіть другого покоління достатку, а коли з'явиться третє, яке подумає про благо народу? Що зробить для цього "Слуга народу", яка зосередила всі важелі влади? Чи здатна вона це здійснити у державі, яка втратила суверенність і є по суті протекторатом заокеання і боржником світового капіталу? Ждати, поки на кисіль шкірку натягнуть, уже набридло. А інтелектуальних і організаційних проривів до зміни ситуації в економіці не видно.

Не бачу сенсу розводити дискусії на тему "Як багатий, так і клятий" чи "Поки ситий схудне — худого чорти візьмуть". Бідність можна подолати не теревенями, а діями. Хто їх запустить, хто рухатиме достаток?

У "Слузі народу" є люди, здатні дати старт відродженню країни, але на яких вони ролях? І чи не забагато тих, хто не має навіть вищої освіти і досвіду будь-якої роботи? Балачки навколо того, що демократія приводить до влади й невігласів, і це добре, що Цукерберг і Білл Гейтс теж не мають дипломів вузів, — для базару, а не для державної трибуни. Надто великі виклики і надто мало відповідей чути від тих, хто прийшов до керма.

Поки що ніхто й не чув, як комар чхнув, а ситуація в країні кричить про те, що, не взявшись до сокири, не зробиш хати. Насправді все, як було — він шукає коня, а кінь його. Хто він, а хто кінь — здогадуєтесь?

×