Минулий тиждень ознаменувався врученням Шевченківських премій у галузі літератури і мистецтва. Хто був налаштований бурчати, відчув полегкість, бо нові лауреати — достойні люди. Справді, у кого є претензії до ясного розуму Ігоря Качуровського, до жертовності Володимира Кучинського та його артистів, до подвижництва Григорія Гусейнова?
Отже, цього разу в бік головної премії країни можна дивитися привітним поглядом. І... бурчати далі!
Бо які б не були бездоганні лауреати премії, сама вона все одно стоїть десь у дивному ряду таких наших напівоформлених у масовій свідомості пріоритетів, як День Героїв Крут або День Злуки. Тобто йдеться про речі, про які ми нагадуємо собі раз на рік, щоб ненароком не забути. Так і з національною премією. Протягом цілого року вона для суспільства — темна вода во облацех! Так було й раніше, так і тепер. І ані сама премія, ані Шевченківський комітет у цьому не винні. Тут — інше.
Уявімо собі, що Шевченківську премію одержав актор Безруков
Уявімо собі, для ясності, що премію одержав актор Безруков — той, що грав Сашу Бєлого в російському бандитському серіалі "Бригада". І весь скількись-там-мільйонний український народ з розумінням кивнув би своєю великою кучерявою головою! Ну, може, хтось один би плюнув спересердя. Але факт є факт: той герой, хай і не геній, але усім відомий, бо присутній в інформаційному просторі країни впродовж цілого року, а не лише впродовж того одного дня, коли вручається премія. А от її вручено блискучому Кучинському й кільком його акторам — і, поза вузькими театральними колами, доводиться пояснювати, хто ці достойні люди й що таке львівський театр імені Курбаса. Бо цей театр відсутній у повсякденній свідомості нації. Він, як і багато чого іншого, не вписується у формат нашого й досі колоніального інформаційного простору.
Другий приклад: премію одержав Григорій Гусейнов з Кривого Рога за кілька томів "Господніх зерен". Справді — подвиг. Але хто цю книгу бодай бачив? Навіть у Києві, в тих кількох книгарнях-резерваціях, які тут ще є, Гусейнов якщо й був, то в гомеопатичних дозах. Як може скількись-там-мільйонний народ зрадіти, що Гусейнов отримав премію? Ситуація, як у тім анекдоті про Луїса Корвалана: "Кого посадили? Кого треба, того й посадили!".
Кого посадили? Кого треба, того й посадили
Після вручення премії нічого не зміниться. Можливо, Гусейнова видадуть у серії "Бібліотека Шевченківського комітету". Можливо, книжку потім закупить Мінкультури для бібліотек. А оскільки основні читачі там — старшокласники, а Гусейнов до шкільної програми ще не входить, то чи проростуть ті Господні зерна?
Звісно, наївно було б перетворювати головну національну премію в "Караоке на Майдані". Але як миритися з тим, що суспільство знає героїв головної премії гірше, ніж учасників Караоке чи футболістів?
Звісно, це питання не до премії.
2 
1
Коментарі