Нещодавно прем'єр Микола Азаров привселюдно пошкодував про втрачені моральні принципи радянського періоду. Висловлювався експромтом, від серця. Навіть не фантазуватимемо, що сталося б із главами урядів — прибалтійських держав, Чехії або Словенії, якби вони вдалися до подібної ностальгії. Це був би кінець їхньої політичної кар'єри. У нас — навпаки.
Виконавчу владу України на 21-му році незалежності очолює "совок". Усе найцінніше для нього залишилося там — у державі суцільної безликості та зрівнялівки. Коли вся країна ходила в однакових черевиках і шапках, а еліта купалася в заокеанських розкошах. На кожному кроці товкмачили про права, а в тюрмах мотали строки політичні в'язні. Десятки тисяч хлопців посилали в Афганістан, а діти партноменклатури потопали в наркотичній розпусті.
Українська еліта думками застряла в СРСР. Не дивно, що нардеп-комуніст Алексєєв потрапив в аварію на службовому "лексусі" вартістю в понад мільйон гривень. Хоча він і його партійні соратники постійно закликають нас інтегруватися з державою, де не придумали кращого за "волгу". Вождя українського пролетаріату Симоненка підловлюють на потягу до атрибутів розкішного життя, хоч він виголошує промови про жебрацтво простолюду.
Наші дрібні чиновники, на відміну від своїх грецьких колег, і не пробують повстати проти центральної влади за зниження соціальних гарантій. Вони самі платять десятки-сотні тисяч доларів за те, щоб отримати посаду. Адже користуючись службовим становищем, "наварять" значно більше. Українські попи роз'їжджають на люксових "мерседесах" і шлють прокльони на телекамери. Президент ратує за підписання договору про Зону вільної торгівлі з Європейським Союзом у той час, коли в нас усе більшої ваги набирають адміністративно-корупційні методи управління економікою. Свавільного переділу власності боїться навіть наближений до влади олігархічний капітал. Дрібний і середній бізнес перебувають у нокауті після Податкового кодексу й воліють мовчати, щоб не стерли в порох. Незважаючи на це, Янукович із дитячою безпосередністю вимагає членства в ЄС.
Наше суспільство — повсюдна пародія, кульмінація радянського абсурду. Таке враження, що можновладці навмисно дражняться та вимудровують нові й нові гримаси. Чорне щиро видають за біле, гріховне за праведне. Можливо, це роблять свідомо, аби переконати всіх у нездійсненності мрій про краще життя.
Після кульмінації неодмінно наступить розв'язка. Чекати залишилося недовго, бо помпезна у своїй вишуканості кульмінаційна фаза, аж надто довго зависла у часі. А тут ще нинішня влада, яка неоковирністю своїх вчинків, лише пришвидшує наш рух до логічної розв'язки.
3 
1
Коментарі
58