Українці повинні самі зняти Януковича, без мітингів та гасел опозиції

Закликаючи прийти 18 травня на мітинг опозиційних сил в Києві, Юрій Луценко зовсім не суперечив ані своєму скептичному ставленню до реальності "анонсованих революцій", ані власному критичному сприйняттю якості нашої опозиції.

З рештою, нинішня Україна мусить пройти той самий шлях, який пройшов СРСР за період так званої "перебудови". Юрій Віталійович нині як ніхто розуміє: незалежно від неузгодженості, неналежної професійності та не завжди визначеної стратегії, котрими грішать діючі опозиціонери, загалом всі ці кострубаті дії мають на меті прибрати від влади Партію регіонів та особисто Віктора Януковича.

І в самому цьому факті буде величезний позитив – витіснення з актуального українського суспільно-політичного простору останніх "совків". Адже Янукович та ПР – це СРСР в мініатюрі, тільки значно гіршої якості, ніж комуністичне керівництво. Власне, автор цих рядків не раз і не два наголошував на необхідності дерадянізації всього суспільства, всіх сфер нашого життя.

Проте, як на мене, Юрій Луценко та інші опозиційні лідери (чи такі, хто вважає себе ними) мусять закликати українців зовсім до інших форм протесту, аніж прийти й подивитися на партійних прапороносців та їхніх проплачених п`яних опонентів із біло-блакитною символікою та покричати: "Ганьба!". Бо якщо ми хочемо не екшену, а ефективності – ласкаво просимо в клуб носіїв здорового глузду!

Політолог Костянтин Матвієнко сказав очевидні для багатьох речі: Янукович сам не повірить, якщо йому пообіцяють гарантію недоторканості в обмін на відносно чесне проведення президентських виборів. Безліч інших фахівців-аналітиків, котрі не завжди згодні один із одним по численних позиціях, на диво одностайні в негативній оцінці будь-яких професійних якостей діючого президента. Ну, хіба крім уміння виживати та звички залякувати. Таким чином, кожному з нас варто відкинути все інше та спробувати зрозуміти: чому люди довкола нас бояться Віктора Федоровича? Причому навіть не живого, а зображеного на штампованих ширвжиткових портретах…

"Людина з важким обличчям" - так назвав у 2004 році тоді ще прем'єра Януковича відомий російський журналіст Леонід Парфьонов. Справді, абсолютно позбавлений елементарних знань та вмінь, неосвічений, наділений яскраво вираженими ознаками дислексії (вада, що виражається в невмінні чітко сформулювати та висловити думки вербально через відсутність досвіду сприймати друкований текст візуально) індивідуум просто не може навіть формально вважатися лідером будь-якої країни і не лише – в Європі. Третє тисячоліття з його вимогами та стрімкими змінами просто не лишає комусь подібному до Януковича шансів навіть керувати автобазою. Проте він – президент України.

Але є одна обставина, яку поки мало, хто враховує: Віктор Федорович лишається головою держави доти, доки ми з вами цього хочемо.

Відразу попереджаю – мова не про набридлі вибори. Януковича можна лишити на своїй посаді багатьма цілком легітимними способами. І мільйон з гаком членів Партії регіонів готові реалізувати будь-який із таких сценаріїв при мовчазній підтримці інших сорока з гаком мільйонів українців.

Проте посада ще нічого не означає. Віктор Янукович президент країни до тих пір, поки портрети цієї "людини з важким лицем" висять у мільйонах державних установ по всій території України. Й не тільки державних, й не лише установ.

Свого часу я описав на своїй сторінці в Facebook діалог із продавчинею магазину взуттєвого конфіскату. Над рядом кас у них висів стандартний Янукович у банальній ширвжитковій рамці. Коли я запитав, чи це ініціатива персоналу, відповідь була: "Ви що! Звісно ні, ми ж тут нормальні люди, не думайте!" Проте люди, що визнають себе нормальними, не спроможні зняти портрет людини, котра викликає в них огиду – втратять роботу. Це теж було мені озвучено. Хоча на якій підставі нормальних людей можуть вигнати з роботи через відсутність у взуттєвому магазині портрету Віктора Януковича, я не маю поняття.

Так само ніхто з освітян, із якими довелося спілкуватися останнім часом, не міг показати жодного припису, котрий би: а) вимагав чіпляти в кабінетах портрет Януковича; б) містив перелік репресивних заходів, котрі вживаються через відсутність у кабінеті портрету Януковича; в) пояснював, який саме Закон України порушує той, хто не чіпляє собі над робочим столом таку сумнівну прикрасу, як портрет Януковича. При цьому – увага! – власники кабінетів, справжні вчені, доктори наук не згодні з тим, що в кабінеті висить цей портрет! Дякують мені за сміливість… Але при цьому не скидають Януковича, навіть не знімають його!

Ось від яких дій користь може бути реальнішою за вихід на мітинг опозиції. Зняти зі стіни портрет або намалювати карикатуру на того, хто карикатурою на державного діяча й без того є – все одно, що лайк у Facebook або пасивний протест у інших соцмережах. Просто треба вимагати показати пункт, котрий зобов'язує чиновника чіпляти цей або інший портрет. Або пояснити в присутності адвоката, чому зняти Януковича зі стіни – кримінальний або адміністративний злочин. Публічне невизнання Віктора Федоровича компетентним главою держави, а Партії регіонів не партією влади – це більше, ніж крики на мітингу під прапорами.

Хай спробують покарати за неповагу до такого президента, висловлену щодня й публічно. Тоді "людина з важким обличчям" витісниться з нашої свідомості швидше. Вбити Дракона в собі: краще не скажеш. І головне – краще для себе й країни не зробиш.

×