Сьогодні п"ятниця, а в понеділок телефонував мій юний друг Юрик. У нього виник непередбачуваний клопіт. Юрикові клопоти завжди такі, бо він трохи поет, знає високі матерії, а не побут. А тут мама забрала в нього штани, щоб випрати. Юрик у п"ятницю в тих штанях зібрався на важливе рандеву. І питав, чи штани встигнуть висохнути. Спитав би в мами, та не хотів, бо вона може здогадатися про рандеву і буде проти.
— А в тебе нема інших штанів? — спитав я.
— Є, але я хочу саме ті!
Я сказав, що до п"ятниці вони висохнуть. А сам ще мимоволі думав про це, і згадав, що й у мене було щось отаке. Якось в армії виправ нові штани й повісив на батарею, а вночі їх украли. Натомість старшина видав старі й погані. Комбат зразу побачив і спитав, што ето за позор сухопутних войск. Хитрий старшина переконав його, що штани цілком нормальні, просто в мене нестандартна фігура. Да, нє гвардєєц, буркнув комбат.
Чєловєк рождаєтся, и с ним рождаются его бруки
Через багато літ я зустрів геніального модельєра Герца Мойсеєвича Мепена. Він мене якось одразу полюбив (Молодой чєловек, ві мнє уже нравітєсь, я вам сдєлаю хорошую вікройку на брукі!) Довелося признатися, що я не гвардєєц. Мепен не погодився (Ваш комбат бил немножечко неправ! Чєловєк рождаєтся, и с ним рождаются его бруки, их просто надо уметь увидеть, я сдєлаю вам вікройку — і ві тоже увідітє!)
Він зауважив, що добра вікройка робиться довго, тому справжні модельєри — бідні люди. Так я й не побачив штанів, у яких народився, бо Мепен скоро помер. А ще перед тим, казали, спився й пропав мій комбат. Оце якби не Юрик, я б і не згадав зайвий раз про цих двох чудових людей.
6 
1
Коментарі
9