Каптьорка

Є офіси, де всі сидять разом, без стін і дверей. Люблю там бувати, але не зміг би отак жити. Щось тут мене непокоїть. Може, те, що я вже пережив це — в армії, де так само важко усамітнитися. Тут хоч можеш піти додому, а там — ні. Але в казармі є таке місце — каптьорка. Там ховалися хлопці — оглянути дембельські мундири. Вони висіли низько. А кому додому пізніше — в тих високо, підставляй драбину. Я, щоб не згадувати про домівку, уникав каптьорки. А як доводилося, то бачив — ходити туди не варто.

Каптьорщик наш був Кулієв, азербайджанець, 1,5 м зросту. Раз чую плач у каптьорці. Заходжу. Драбина лежить, а Кулієв її стусає й каже крізь сльози:

— Плохой лєстніца!

Він хотів оглянути схованого нагорі дембельського свого картуза, грізно заломленого, як у Піночета, і от навернувся з драбини, і я тут зайвий, бо не мав би це бачити.

А ще в нас служили два естонці, Юрі Кийв і Райво Сахаров (він вимовляв: Саагаров). Вони добре співали. А як я хотів співати з ними, нарошне брали пісню, де є естонське слово, що його важко вимовити чужому. Виходила якась, мабуть, непристойність, і вони іржали.

Ми випили по-братськи. Вони ще поспівали, а я ні

Якось вони дістали з дому посилку — кілька бляшанок рибних консервів. Таке їдять гуртом, а тут естонці після одбою зачинилися в каптьорці. Я тоді чергував по роті. Не люблю падати на хвіст, але не робіть із мене дурня. Знаю я таку рибу! Іду до них і кажу: хлопці, у мене є штик-ніж, а вам же нема чим відкрити консерви. Вони погодилися. Так і є, в двох бляшанках — горілка, а не риба. А зроблено чисто, фабричним способом, і не подумав би. Ми випили по-братськи. Вони ще поспівали, а я ні — не дав їм одігратися.

Та й ще: вони тої ночі були, хоч трохи, десь там, звідки прийшла ця посилка і де вміють правильно вимовляти слова, не доступні більш нікому.