"Ми підірвали фундамент російських сил" – Іван Ступак

Завдяки гарній підготовці. Починаючи з липня, активно бомбардували російські склади, центри управління. Це підірвало фундамент російських сил. Тож конструкція стала нестабільна.

Російська армія досі стоїть. Але основа сильно підбита системами HIMARS та іншими ударами. Це дозволяє нашим активно рухатися. Росіянам важко підтягувати резерви, артилерію, боєприпаси. Багато їхньої техніки знищено чи захоплено нашими. Завдяки підготовчій роботі зараз маємо вдалий наступ.

Росіяни кажуть про генерала "багно" і фельдмаршала "мороза". За їхніми розрахунками, активні бої мають зупинити наші сили. Але це лише частково правда. Для HIMARS надалі не буде перепон знищувати їхні склади чи живу силу. Можуть працювати вдень та вночі, їздити дорогами взимку, в дощ, і по снігу. Тож наступ триватиме.

Раніше розрахував, що Херсон звільнять у серпні. Бачив передумови. Але росіяни стягнули додаткові сили, зібрали там понад 22 тисячі солдат, що відтермінувало звільнення.

Проте це допомогло нам звільнити Харківську область, оборону якої росіяни ослабили. Зараз Україна почала активно звільняти Херсонську область на правому березі Дніпра – триває наступ на Берислав, Нову Каховку. Остання – ключовий міст для нас на лівий берег Дніпра в Херсонській області. Це дасть нам змогу взяти Херсон в оперативне оточення. До кінця року можемо звільнити місто.

Передумови є, але росіяни теж вчаться. Їх скільки завгодно можна вважати недолугими, але якби вони були геть нездарами, війна закінчилася б іще в лютому. Вони роблять висновки, насамперед, зі своїх помилок. І з наших теж. Якщо бачитимуть перспективу оточення, намагатимуться вийти, протидіяти спробам взяти їх в оточення чи розділити.

Але, крім військової, є політична логіка. Російські війська розуміють безперспективність утримання правого берега Дніпра. Але мають наказ Володимира Путіна за будь-яку ціну втримувати Херсон. Тактика подібна до того, що було зі сталінським СРСР. Перспектив втримати немає, але дозволу відступати – теж.

 

В американців стільки новітньої хорошої зброї, що важко всю перелічити чи визначити її можливий вплив на перебіг бойових дій. Перше, що спадає на думку – HIMARS із ракетами на 300 кілометрів. Чи хоча б на 165. Це вдвічі менше, але більше, ніж теперішні на 70 кілометрів. Серйозний аргумент на полі бою. Але США зараз не хочуть давати навіть їх.

Також потрібна важка техніка. Наприклад танки. Американські Abrams дуже дорогі. Коштують майже 11 мільйонів доларів кожен. Для порівняння, найбільш круті російські – 4–4,5 мільйона. Різниця в 2,5 разу. Нам потрібно багато снарядів, бо фронт дуже великий. Колісна броньована техніка, щоб переміщати піхоту. Ось було відео про пряме влучання росіян по машині Humvee. Машина згоріла, але всі наші військові вискочили і залишилися живі.

Наша відповідь Росії на шабаш у Кремлі, коли ухвалювали рішення про анексію чотирьох українських областей. Нам потрібно було щось, щоб зіпсувати їм свято. Українська влада підписала заявку і відправила лист у штаб-квартиру НАТО. У відповідь у Москві істерика – "як так, Київ дозволяє собі таке".

Будуть у НАТО країни, які протидіятимуть нам на шляху інтеграції. Вони не хочуть, щоб їхні громадяни їхали за тисячі кілометрів воювати за український Лиман, ризикували життям у війні з росіянами. Бояться чергових "червоних ліній" росіян і ядерної Третьої світової війни.

Американці з європейцями обрали стратегію контрольованого тиску. Коли умовні російські "червоні лінії" не перетинають, але поступово відтискають все далі. Як тільки черговий алкоголік із Кремля на зразок Дмитра Медвєдєва скаже, що Росія вдарить ядерною зброєю за удари по Криму, ми б'ємо по аеродрому на півострові, палимо їхні літаки там, завдаємо ще серію ударів. І нічого. Зараз, за їхньою логікою, Лиман та інші населені пункти один за одним строєм виходять зі складу РФ. І знову нічого. Американці хочуть тримати ситуацію під контролем. Трішки натиснути на газ, тоді пригальмувати. Так весь час.

В Тибеті є монахи, які тримають обітницю не виходити на люди, сидіти в храмі й займатися медитацію. Розуміють, що людська суть така, що рано чи пізно виникне бажання піти в місто, де є спокуси. Аби не робити цього, збривали одну брову, щоб було ніяково йти між люди. Коли та відростає, збривають другу. Зеленський умовно збрив собі брову, дав обітницю не вести переговорів із Путіним. Коли буде спокуса, цей документ зобов'язує його цього не робити.

Можливо, на майбутнє встановлює запобіжник для наступника, якщо війна триватиме роками.

Будемо надалі міняти, процес триває. Це не залежить від прямих перемовин між Зеленським і Путіним. Росіяни просто не хочуть повертати своїх. З 2014 року спілкувався з хлопцями в СБУ, які займаються обміном. Казали, що росіяни здебільшого не готові до обмінів. Даємо їм список українців, які в їхньому полоні, а вони відповідають, що дві третини цих людей не в них. Хоча знаємо, що вони точно там. Роблять все, щоб зірвати обмін.

Часто качали права, щоб обмінювати один до трьох на користь своїх. Із ними важко вести перемовини, постійно змінюють умови, зникають зі зв'язку, не відповідають на дзвінки. Кум Путіна Віктор Медведчук став біткоїном в обмінному процесі.

З формальної точки зору російських законів, можуть використати ядерну зброю через начебто порушення територіальної цілісності РФ. Це останній аргумент. Американці показали можливі масштаби руйнувань, які будуть у Росії у такому випадку. Наприклад, можуть знищити все російське угруповання в Україні звичайними озброєннями, цілком знищити Чорноморський флот РФ. Ще один удар – і немає Балтійського флоту і так далі. Ймовірно, США не застосовуватимуть у відповідь ядерну зброю, щоб не почати ядерної війни.

Є відео, що начебто росіяни підтягують поїзд з ядерною зброєю до українських кордонів чи на російському тралі в Росії тягають ракетний комплекс "Тополь-М". Це для нас не дуже приємно, але не можемо нічого зробити. Якщо не можемо вплинути, не варто зайве хвилюватися. Треба приготувати тривожну валізу на випадок ядерної атаки, виконувати всі рекомендації, які дали державні органи України. Це – не дивитися на спалах, перебувати добу в укритті, мати запаковані дощовики та відповідні маски-респіратори, запаковану їжу і воду. Рухатися подалі від епіцентру вибуху, якщо не в укритті.

Американці повинні відпрацювати відповідь на різні російські дії. Досі ніхто ніколи не планував гібридної ядерної війни. Якщо США планували, то проти СРСР із застосуванням балістичних ядерних ракет. Це зовсім інший сценарій, коли передбачалося знищення світу.

Ніхто не прописав концепцію, що робити, якщо країна, яка була гарантом української територіальної цілісності в обмін на здачу ядерної зброї, нападе на неї і погрожуватиме ядерним ударом.

Американці з британцями та іншими опрацьовують концепції. Якщо Росія застосує ядерну зброю в нейтральних водах – як відповідати? Нові санкції чи ядерні випробування в нейтральних водах біля кордонів РФ. Давати рівнозначну чи асиметричну відповідь? Якщо Росія вдарить в українському степу, де немає людей, демонстраційний вибух, що робити? Теж ударити в ненаселеному районі Росії чи інакше відповісти? США та союзники зважують ризики, виписують нормативні документи, проводять навчання, і все тримають в суворому секреті.

На жаль, такий розвиток подій можливий. ХХІ століття, нам би думати про колонізацію Місяця, а не про ядерну війну. Путін та його найближче оточення хочуть війни. Важко сказати, наскільки далеко готові зайти, позбутися всього, що нажили протягом життя. Це дуже багаті люди. Чи готові згоріти в ядерному полум'ї? Багато людей навколо Путіна хочуть повернення в 2000-ні, коли в них було багато грошей і змога їх тратити по світу – відпустки по 10 разів на рік, приватні яхти й літаки, Мальдіви, багатий відпочинок. Зараз грошей багато, але витратити їх в Росії годі. Можуть сходити в ресторан чи нову машину купити, але це не те. Впевнений, вони проти ядерної війни. Але важко сказати, наскільки готові згуртувати інших і спробувати вчинити переворот.

Генерали, які приймають рішення, можуть бути не готові. Але офіцери на найнижчому рівні цілком відбиті та виконають все. Також там є дублюючі офіцери, які можуть прибрати тих, хто сумнівається, і зробити замість них.

Це перші свідчення розколу еліт. Що дивніше, на звинувачення Кадирова і Пригожина російське міноборони нічого не відповіло – "схавало". Навіть Путін не вступився за військових, не вказав Кадирову, що його місце – керувати регіоном РФ. Ані Пригожину не сказав, що його справа – постачати їжу в армію. Усі змовчали. Єдине, генерал-полковник Олександр Лапін, який відповідав за оборону Лимана, начебто відповів Кадирову, що не за горами Третя чеченська війна.

Чеченський лідер намагається отримати ще більше балів у Кремлі. Постійно наголошує на відданості Путіну, що він "путінський піхотинець", його бійці спочатку присягають Путіну, а потім Кадирову. У Чечні особливе становище, порівняно з іншими регіонами Росії. Кадиров може дозволити собі більше, ніж дві третини російських міністрів разом взятих, заїхати на візит до Путіна, вирішити будь-яке питання, отримує дуже великі гроші з бюджету РФ.

Йому тісно в Чечні. Хоче бачити міністром оборони когось із підопічних, щоб мати контроль над міноборони. Путіну це невигідно, намагається втримати баланс, щоб ніхто не мав рішучої переваги в оточенні. Вважає, якщо хтось отримає більше сили, об'єднає інших та змістить самого Путіна.

У Пригожина інша тема – йому йдеться про гроші. Його не цікавлять посади. Інші не пропустять в міністерство оборони, бо поза законом, сидів. У нього одіозна репутація. Має в Санкт-Петербурзі "ескадрони смерті" – найманих вбивць. Постачає в міноборони продукти харчування, годує російську армію. Знамениті прострочені сухпайки – його.

Але міністр оборони Сергій Шойгу його ненавидить. У них давня ворожнеча. Проте ніхто не може викинути його повністю з тендерів міноборони. Пригожин не може загребти всі тендери під себе. Путін їх зрівноважує.

Пригожин думає, якщо скинути Шойгу і поставити іншого, то зможе з часом підгребти все міноборони, щоб мати повний доступ до російської армії, щоб ще більше збагачуватися. Навіть якщо поставляти сухофрукти до такої великої структури як армія, за місяць можна стати доларовим мультимільйонером. Дуже великі обсяги. Пригожин так став мільярдером.

На цьому обидва зійшлися. Пригожин контролює російське медіа "Федеральне агентство новин", "Ольгінських тролів", що дає йому певний медіа-ресурс. Ситуативні союзники. Будуть бити по міністру оборони. Але є інші силовики, які проти них – голова Росгвардії Віктор Золотов, глава ФСБ Микола Патрушев, керівник служби оперативної інформації та міжнародних зв'язків ФСБ Сергій Бесєда. Усі вони пам'ятають, в якому віці юний Кадиров вбив першого росіянина під час війни в Чечні, як його батько Ахмат як муфтій Чечні перейшов на сторону росіян і зрадив чеченських повстанців, а за це отримав у васальне володіння регіон від Москви. Розуміють, він знову може зрадити і заговорити про незалежність Чечні.

На жаль, не можемо на 100 відсотків виключати перспективу атаки з Білорусі. Хоча з кожним днем загроза все менша. У березні була найбільшою. Тоді білоруси могли зайти. Але побачили безперспективність, коли українські війська мололи росіян на фарш. Самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко днями спілкувався з військовими і розказував, що Україна, мовляв, точить зуби на Білорусь, що 15 тисяч українських військ стоять на білоруському кордоні, що вся прикордонна смуга замінована, що українці весь час ведуть розвідку. Він розуміє, що йому немає чого ловити в нас. Якщо зайде, більшість своєї армії втратить на кордоні.

Є можливість, що Путін тисне на Лукашенка, щоб дав свої армію під загрозою усунути його від влади в Білорусі. Бачимо, він ведеться на російські загрози – вперше поїхав в окупований росіянами грузинський регіон Абхазію. Може дати більше білоруської інфраструктури російській армії, щоб мобілізовані розміщувалися, проходили тренування.

Розглядаю варіант наступу з півночі лише для відтягування наших сил з півдня або зі сходу. Про новий напад на Київ не йдеться. Але можуть змусити нас зняти частину сил із критичних для росіян ділянок фронту і полегшити там їхнє становище.

Кількість мобілізованих – дуже серйозна цифра, сотні тисяч. По факту, зараз їх немає де розміщувати, сплять біля військових частин, на вулиці, в спортзалах. У них бракує інфраструктури для підготовки. Більшість не буде проходити жодного навчання чи мінімальне, їх зразу кидатимуть на фронт для комплектування розірваних батальйонно-тактичних груп. У деяких БТГ уже 45 відсотків особового складу. Для навчених військових це ще гірше, бо необстріляні алкаші з хронічними болячками стануть тягарем. Їх потрібно вчити, бігатимуть хаотично по полю, серед них будуть великі втрати, панікуватимуть. Валіза без ручки. Не змінить зараз на краще ситуації на фронті для росіян.

В останньому пакеті допомоги ми отримали протипіхотні ракети до HIMARS. Будуть дуже доречні.

У них постійні витрати. Їм потрібно затикати дірки, тому мобілізованих відправлятимуть рити окопи, будувати фортифікації, щоб стримувати наш наступ. Тобто переважно їхня роль – допоміжні роботи. Але якщо бракуватиме людей на фронті, їм теж дадуть зброю і відправлять на передову.

Показова була ситуація одного з мобілізованих, якому видали літню форму, а коли запитав про зимову, відповіли, що якщо доживе до зими, то дадуть.

За період вторгнення наша контррозвідка чудово налагодила роботу на середньому рівні. Працювали на великому драйві, ентузіазмі. Створювали летючі групи. Законодавства дотримувалися, але бюрократичні процедури не завжди. Наприклад, була інформація про коригувальника вогню і за 20 хвилин група в дорозі, пакувала людину і розбиралися потім, чи дійсно коригувальник. Без зайвого попереднього спостереження. Затримали, перевірили телефон, допитали. Якщо не підтверджується, відпустили. Воєнний час. Якщо правда, кримінальне провадження, слідчий розбирається, СІЗО, слідство.

Навчилися працювати відповідно до умов, але проблеми в судах, які спускають справи на гальмах, відпускають. Якби 2014 року Нелю Штепу (колишня міська голова Слов'янська, підтримала російських окупантів 2014-го, її арештували того ж року, а 2017-го замінили арешт на домашнє ув'язнення, відтоді на свободі. – Gazeta.ua) посадили на тривалий термін, впевнений, російських колаборантів зараз було б менше. А вони бачили, що всіх відпускають, можна домовитися, зробили відповідні висновки. Так дискредитують правоохоронну систему. Судова реформа зависла.

Дуже оптимістичні оцінки. Росіяни постійно вводять у нашу формулу війни додаткові змінні. Коли варите їжу, знаєте приблизну кількість часу, коли буде готова. Але якщо весь час доливати води і докидати інгредієнтів, час постійно змінюватиметься.

На початку вторгнення вважав, що до вересня-жовтня зможемо завершити війну, повернувшись до лінії 23 лютого. Наші війська швидко перемелювали росіян. Думав, що за певний час у них забракне людей і техніки. Не врахував подальшої гібридної мобілізації, коли наймали за гроші, розконсервовану техніку, потім офіційно оголосили мобілізацію. Усе це відтягує завершення війни. Якби вони воювали виключно силами, якими зайшли в Україну 24 лютого, війна б незабаром завершилася.

Якщо Росія буде постійно докидати нові сили і путінський режим триматиметься, дуже оптимістично, що влітку вийдемо до кордонів Криму. Чи вистачить у нас сил? Чи буде бажання європейців і американців нам допомагати? У цій формулі багато невідомих, тому важко передбачити. Не хотів би повторювати слави Олексія Арестовича, який сказав, що війна триватиме ще максимум два-три тижні й буде перелом.

Зараз наші звільняють Херсонську область. За певний час могли б звільнити саме місто. Це дасть емоційне піднесення – єдиний обласний центр, захоплений під час масштабного вторгнення, змогли повернути. Може, ще будуть певний час в окупації Маріуполь, Мелітополь чи Бердянськ, але вони не такі важливі, як Херсон.

Наша ціль – закрити росіян в Криму, отримувати надалі допомогу від західних партнерів і звільняти території хоча б до меж 23 лютого. Потім сідати із західними партнерами і чесно говорити, що маємо на меті звільнити всю територію, яка була під контролем України на грудень 1991 року. Запитати, чи вони з нами, чи допомагатимуть? Чи не будуть вважати, що вже витратили на нас забагато коштів і далі маємо воювати самі? Слід відповісти, чи впораємося самі, якщо нашими союзниками залишаться тільки Польща та країни Балтії?