16-річний підліток вбив трьох людей, щоб перевершити свого батька

 

"Ми з донькою забігли до сусідів, — згадує 53-річна Ганна Гришина з райцентру Берислав на Херсонщині. — Там усе в крові. Баба лежала з розрубаною головою на ліжку. Ми — в іншу кімнату. Там моя внученька Юленька, мертва — гола й уся в крові. Поряд — онучок Вадимчик із відрубаною рукою. Біля його голови на ліжку лежала сокира".

Ганна та Степан Гришини — корінні бериславці, живуть у приватному будинку на вул. Павловського. Жінка працює прибиральницею на міжшкільному навчальному комбінаті. Чоловік до пенсії робив на котельні місцевого сирзаводу.

Про старшу доньку батьки згадувати не хочуть. Десять років тому вона народила Юлю, покинула доньку в інтернаті й подалася на заробітки. 2004 року до Гришиних прийшли з міліції та сказали, що їхню дочку з"їв канібал Володимир Довгий із сусіднього райцентру Нова Каховка.

Молодша Ольга та її чоловік жили разом із Гришиними-старшими. Баба з дідом гляділи їхнього 3-річного сина Вадима. Поруч підростала внучка Юля. Цього року їй мало виповнитися 11 років.

Кілька років тому через паркан від Гришиних поселилася сім"я з Магадана — 40-річна Олена Тищенко з сином Михайлом та її стара мати. Олена раніше сиділа за те, що коли була вагітною, зарубала співмешканця. Її чоловік — досі у в"язниці за вбивство двох людей. Баба теж відсиділа, але невідомо за що.

Гришини були незадоволені сусідством із колишніми зеками. Потім змирилися.

— Ну, сусіди та й сусіди, — зітхають вони.

У Бериславі магаданці постійно пили вигнаний бабою самогон. Ніде не працювали. Згодом Олена зійшлася з місцевим чоловіком Ігорем. Той приносив у родину гроші, майже не пив і підробляв у місті. Люди дивуються, як Ігор міг зжитися з цією сім"єю.

Он зарубил топором двоих, а я — троих!

Михайло кілька разів попадався на крадіжках, отримав 5 років умовно. Хлопець пишався батьками-вбивцями. Казав, що хоче їх перевершити. Мріяв стати злодієм в законі, відомим серед в"язнів. Їздив до Магадана провідувати в тюрмі батька.

Уранці 8 червня Олени Тищенко вдома не було. Михайло з бабусею випили пляшку самогону.

Бабуся пішла в одну кімнату, а хлопець сидів в іншій і дивився у вікно. Вулицею в магазин по морозиво прямувала 10-річна сусідка Юлія та її молодший двоюрідний брат Вадим.

— Зайдіть до мене, тут цукерки є, — гукнув Мишко.

Вони зайшли. Михайло закрив двері на клямку й почав домагатися Юлі. Дівчина кричала, виривалася, розбила вікно. На галас у кімнату зайшла баба Михайла й кинулася його відтягувати. Хлопець схопив сокиру й тричі вдарив стару по голові. Та мертвою впала на ліжко. Онук кинув їй на голову ганчірку й погнався за Юлею. Розірвав на ній одяг, зґвалтував і зарубав тією самою сокирою, що й бабу. Вирішив не залишати живим і малого Вадима. Одним ударом відрубав хлопчикові руку, іншим розбив череп. Тіло поклав поряд із сестриним.

У цей час Ганна Анатоліївна кинулася шукати онуків. Постукала до сусідів. Із вікна виглянув Михайло. Жінка запитала про дітей.

— Не знаю, мене вітчим закрив, і я не можу вибратися, — відповів той.

Жінка побачила, що обличчя хлопця та кімнатні занавіски були в крові. Погукала доньку Ольгу. Вони порадилися й зателефонували до міліції. За кілька хвилин Михайла затримали. Він не опирався. Калюжі крові в хаті були засипані сіллю. Кажуть, зловмисник збирався підпалити хату.

— Я горжусь своим отцом, — кричав він на допиті першого дня. — Он зарубил топором двоих, а я — троих!

— Я багато бачив, але як глянув на закривавлених дітей і цього малолітнього покидька... Не міг працювати. Поїхав додому, — розповідає начальник обласного управління міліції генерал-майор Михайло Ясельський.

Наступного дня в слідчому ізоляторі хлопець порізав собі вени. Лікарі ледь його врятували.

— Я хотіла б, щоб його в тюрмі вбили, — плаче Ганна Гришина. — Хоч це і гріх.

Про трагедію говорить весь Берислав.

— Навіть не очікували, що на наше горе відгукнеться так багато людей, — каже Ганна Анатоліївна. — Ішли сусіди, знайомі, несли гроші, продукти.

Мати Михайла Олена, подейкують, подалася до Києва бомжувати. Та за кілька днів приходила до Гришиних.

— Казала, що, мовляв, засадили мого синочка, довольні тепер, — розказує Гришина.

За словами колишніх в"язнів, у тюрмі Михайла чекає пекло. Йому влаштують таке життя, за якого він мріятиме про смерть. Підліток пратиме всім шкарпетки, спатиме поряд з унітазом, задовольнятиме сексуальні забаганки інших.

×