"Коли йшли до Українського дому, боялися, що можемо не повернутися" — дружина депутата-нунсівця Юлія Гримчак проводить з чоловіком дні на граніті

Дружина депутата-нунсівця Юрія Гримчака 35 річна Юлія перебувала з чоловіком під Українським домом на акції протесту проти мовного закону від вівторкової ночі. Сплять на східцях на каріматах, які для мітингувальників привезла "Свобода".

- Коли ми вперше вночі йшли до українського дому, трималися за руки. В метро нікого не було, вже вимикали світло, була перша ночі. Ми обоє були свідомі того, куди йдемо, і боялися, що можемо навіть не повернутися, тому що ситуація була невідома. Вперше в житті зустрічала на Хрещатику світанок. Юра сказав, що тієї ночі йому снилася розпечена пустеля і яскраве сонце. Була страшенна спека. Я спеку легше переношу, ніж холод, а чоловікові важко.  Вранці ні на яку роботу не мала йти. Я відмовилася від свого бізнесу на користь роботи чоловіка, щоб не бути його слабиною і щоб через мене на нього не тиснули. Мала салон краси і рекламне агентство — займалася цим 5 років. Перші три доби була практично весь час на мітингу, відлучалася тільки переодягнутися і трохи поспати. А так кожну ніч я тут. Спати досить комфортно. Ми там щільненько один до одного, як горобці, притуляємося, і нам добре.

Те, що ви бачили потім біля Українського дому, виправдало ваші побоювання? Чи ви були готові до гіршого?

- Чесно кажучи, очікувала гіршого. Боялася, що сутички будуть серйознішими. Ми були готові до сльозогінного газу. Я зібрала інформацію, як з цим боротися. Вже коли чоловік потрапив у цю ситуацію, в мене був спирт в руках. Я відразу витирала йому обличчя. Розчиняла і тримала в руках пляшку молока, тому що також потрібний луг. Сама від газу не постраждала. В ту мить, коли його розпилювали, я була внизу.

Які ваші враження про міліціонерів, яка знаходиться там. Чи спілкувалися з ними?

- На них важко дивитися. Я бачила, як "беркутят", молодих хлопців, в спину штовхав полковник на людей і верещав "Вперед, я сказав!". Весь час із ними розмовляли. Вони в очі кажуть: "Ми вас розуміємо. Ви молодці", а потім вони ж кидаються на людей, тому що їхній начальник штовхає їх в спину. Оце страшно. Міліціонери охоче йдуть на контакт вночі, коли нікого навколо немає. Ми навіть розповідаємо анекдоти одні одним. Цей вони розказали: "Єврей на війні дуже хотів у відпустку. Начальство поставило умову: притягнеш танк з ворожого табору — підеш. Наступного дня він притягнув танк, потім друзям зізнався: "Дуже просто. Я вийшов у поле, крикнув ворогам: "Гей, хлопці, хто хоче у відпустку? Давайте танками мінятися". Коли запитуємо міліціонерів, як ставляться вони до наказів начальства, опускають очі. Вони ще дуже молоді і щось людське в них ще є. Останні дві ночі тільки два автобуси "Беркуту" були. Вони спали. Двох охоронців виставили. Вони дуже напрягалися, коли хтось із наших підходив. Тому ми перестали намагатися розмовляти. Який сенс, якщо наступного дня знову буде бійка і ніякі розмови нічого не змінять.

Ваш чоловік не став голодувати?

- Я відмовила чоловіка голодувати. Ми обговорювали це питання, ще як тільки В'ячеслав Кириленко закликав. Чоловік відразу передзвонив мені: "Як ставишся до того, що я вийду на голодування?" Я категорично проти — навіть не тому, що це дуже шкідливо для здоров'я, а через принцип: хай наші вороги здохнуть, ніж ми будемо ризикувати здоров'ям.

Чи особисто ви спілкуєтеся українською?

- Я народилася і виросла в Донецьку. Розмовляю російською. Завжди було складно розмовляти українською через мій акцент. Але те, що бачу тут, дало поштовх. Дивилася виступи літераторів, хлопчина грав на бандурі. Для мене це взагалі інший світ. Люди, які так люблять українську, мене просто вмовили своїм ставленням до неї перейти на неї також.  Буду переводити і всю родину на українську. А то діти в школі українською, а вдома російською спілкуються. Ми з ними домовилися брати уроки української і до Дня Незалежності стати україномовними всією родиною. У середу зустріла серед мітингувальників свою вчительку української, вона погодилася допомогти мені подолати мовний бар'єр.

×