Раїса Богатирьова попросилася на роботу в райлікарню

Сотня лікарів вишиковуються біля входу до корпусу реанімаційного відділення районної лікарні у місті Калинівка на Вінниччині. Надворі +30°С. Стоять на сонячному боці півтори години. У вівторок чекають на приїзд віце-прем'єра — міністра охорони здоров'я 59-річної Раїси Богатирьової.

— Будемо демонструвати, як ми змогли відремонтувати та вдосконалити лікарню, — каже головний лікар 49-річний Володимир Костюк. — У всіх приміщеннях зробили та доробляємо ремонт. Поставили нові вікна. Перекриваємо дахи. У нас встановлять комп'ютерну систему. Всі дані вноситимемо в єдину базу. На все потратили більше 2 мільйонів гривень.

Біля нової дерев'яної альтанки проходять двоє робітників, які лагодять дах на одному з корпусів.

— Прикинь, підійшла бабуля. Питає: "Синочок, у мене рука болить, до якого врача піти?". Ну а він їй: "Приходьте завтра, сьогодні Богатирьова приїжджає. Врачів свободних нема", — розповідає чоловік у рваних спортивних штанях та чорній майці.

Лікарі по одному ховаються від сонця у приміщенні. Це триповерхова будівля. На першому — реанімація, на другому — травматологія, на третьому — хірургія.

О 16.00 на територію лікарні заїжджають два мікроавтобуси — "мерседес" і "фольксваґен". У першому — Раїса Богатирьова з трьома охоронцями. У другому — губернатор Микола Джига та мер Вінниці Володимир Гройсман. У Богатирьової у вухах виблискують діаманти.

— Це до мого приїзду у вас тут асфальт поклали? — двічі підстрибує навпроти відділення. Перевіряє якість. Від спеки асфальт почав плавитися, чути запах.

— Ні, його вже давно поклали, — відказує хтось із лікарів.

Богатирьову проводять у приміщення. Показують нову апаратуру. Заводять у реанімацію на шість осіб. Зараз там лежать троє.

— Як у вас справи? Лікарі добре ставляться, грошей не беруть? — запитує Богатирьова у літнього пацієнта.

До нього під'єднали проводи та трубки. Потім підходять до ліжка чорнявого чоловіка. Той піднімає простирадло. Він у шортах та майці.

— Мене вкусила змія, — показує сліди на литці лівої ноги. — Сушив сіно, а тут вона. Лікарі думають, то медянка.

— Ну, я вам бажаю швидкого видужання, — усміхається Богатирьова.

Проситься асистувати сімейному лікарю на прийомі. Її ведуть у поліклініку. На першому поверсі заводять до крайнього кабінету в лівому крилі. Видають халат, садять на місце лікаря біля вікна. У кабінеті чекає 32-річна Людмила Гилюк в окулярах. У неї проблеми з щитовидною залозою, її оперували, має цукровий діабет, гіпертонію, ожиріння.

— Діабет у мене з'явився два роки тому, — каже міністрові.

— Вам потрібно схуднути. Тоді й серцю буде легше, — зауважує Богатирьова.

— Знаю, та не виходить. Слава Богу, тримаю стабільну вагу. На дієти часто сідаю. На гречану — каша ситна та смачна, — говорить Людмила.

Богатирьова виписує їй два препарати — ельпіроксин та лізіноприн, дає направлення на дообстеження крові, бо у пацієнтки ще й анемія. Більше нікого не приймає.

— Тут у вас чудесна лікарня. Приймете мене сюди працювати, якщо піду з міністерства? Чи коли вийду на пенсію? — питає у лікарів. Наприкінці 1970-х вона була акушером-гінекологом на Новокраматорському машинобудівному заводі.

— Приймемо! Приймемо!

— Угу, он Анька Герман тоже хотіла стати санітаркою, — шепче на вухо одна жінка другій. — Але досі сидить там, наверху, де керують.

×