"Політики вже навіть збрехати нормально не можуть"

Передвиборна кампанія 2012-го за своїми гаслами суттєво відрізняється від попередніх, вважає 31-річний Отар Довженко, медіаексперт, викладач Школи журналістики Українського католицького університету.

— У нинішній кампанії практично нема передвиборних обіцянок. Їх замінило щось інше. Наприклад, у Королевської: "Тисяча євро зарплати і 500 євро пенсії — це норма для України". Тобто вона не обіцяє забезпечити такі зарплати й пенсії — вона каже, що в принципі не проти. А Партія регіонів єдине, що обіцяє: тепер від стабільності будемо рухатися до добробуту, не зрозуміло, правда, — чийого. Хіба у Кличка є практичні речі: "Проведемо люстрацію", "Влаштуємо податкові канікули".

Колись перед виборами кандидати обіцяли, а потім не виконували. Тепер вирішили: якщо все одно ніхто не збирається нічого робити — то можна й не обіцяти. Це ознака майже остаточного розкладу українських політиків — вони вже навіть збрехати нормально не можуть.

Не раз помічав мовні підтасовки на мажоритарному рівні. У моєму 115-му окрузі у Львові найактивніший кандидат — Дмитро Добродомов, генпродюсер місцевого телеканалу ЗіК. Його конкурент — Михайло Хміль, єдиний узгоджений кандидат. Коли стало ясно, що цього не досить — у нього за три тижні до виборів з'явилося гасло "Вибирай українців".

Добродомов — російське прізвище, з яким у Львові не так легко добитися успіху. Прямо Хміль не говорить: "Мій конкурент — кацап, тому голосуйте за мене", — але очевидно, що це мається на увазі.

Помітно, що деякі політики працюють із тренерами. Ті вчать їх триматися на публіці й казати слова-зачіпки, що співзвучні з цінностями аудиторії й викликають позитивний сплеск. Наприклад, у залі сидять голодні люди. Виходить політик і починає розповідати про демократію, свободу — аудиторія байдужа. Раптом він каже: "Всі ми, звичайно, зараз хотіли би поїсти смачного маминого борщу з галушками", — у присутніх зразу починає виділятися шлунковий сік, люди розквітають — бо справді всім цього хотілося б. Якщо добре уявляти цінності тих, до кого звертаєшся — матимеш відгук. Це добре видно по шкалі підтримки на шоу Савіка Шустера. От людина говорить ніби хороші, правильні речі, але якось кострубато, непродумано — її підтримують всього 10 відсотків. Виходить інший, і кількома фразами добивається 90 відсотків "за". Бо вжив якісь слова, що викликали миттєвий позитивний відгук. Цим мало хто володіє.

Янукович виїжджає за рахунок іншого: люди постійно стикаються з такими, як він. Інтелігентний Яценюк в окулярах не близький більшості за типажем, за світоглядом. Тимошенко — так само. Вона подобається "як жінка з косою", але в абсолютної більшості немає такої матері, сусідки або вчительки в школі. А такі як Янукович — є. Усі знають подібного завгара, начальника цеху, водія маршрутки — який погано говорить, звик покладатися на кулаки, а не на слова. Багатьом це симпатично, вони розуміють, як із такими спілкуватися. У цьому ж була причина успіху Буша-молодшого: простуватий, всі його ляпи грали йому на користь. От Янукович плутає Словенію й Словаччину — а хто не плутає? Політтехнологи давно помітили, що Віктора Федоровича не треба обмежувати в обмовках, бо сказані ним дурниці йому не шкодять. Значно краще, якщо люди сміятимуться з його "Анни Ахметової" чи "курасана" замість круасана, ніж задумуватимуться над тим, що президент засекретив процедуру тендерів. А там між своїми розподіляють десятки мільярдів гривень.

×