неділя, 03 грудня 2006 15:11

"Усі четверо зятів називають мене золотою тещею"

Автор: фото: Олекса КРАСНИЙ
  Ганна та В’ячеслав Сумські з донькою Ольгою
Ганна та В’ячеслав Сумські з донькою Ольгою

Батьки Ольги та Наталі Сумських Ганна Іванівна, 72 роки, та В"ячеслав Гнатович, 73 роки, сидять на лавочці біля під"їзду свого будинку. Живуть вони в Києві на вулиці Ломоносова, неподалік Студмістечка.

— О, ви прийшли поговорити з цією "комсомольською правдою", — каже про дружину пан В"ячеслав.

Та сміється.

Іде поштарка з газетами.

— О, мій моторчик! — вітає її В"ячеслав Гнатович.

Ганна Іванівна каже, що змерзла, і йде у квартиру. Її чоловік зізнається, що в нього — "серйозний характер", тому дружина "терпіла його все життя".

— А коли доньку Наталю хотів назвати Оленою, не погодилася. І я їй поступився.

Пані Ганна гукає нас з вікна. Піднімаємося на третій поверх, штовхаємо незачинені двері. Господиня не чує: дивиться серіал "5 хвилин до метро". Трохи згодом веде до вітальні — показувати картини чоловіка, порозвішувані на стінах.

— Це він намалював. Бачите, у стилі Шишкіна. В Олі є одна його шикарна картина, взяла її в дорогу раму. Усі кажуть: "Лувр". Чоловіків батько, Гнат Гаврилович, теж від природи був геній. Боже, як він малював! Навіть із сусідніх сіл замовляли йому портрети. У тяжкі роки сім"я з цього жила. Він ще й на скрипці грав. А чоловік мій у нього переймав. Чули б ви, як він співає! Якийсь чиновник, що приїхав з Казахстану, почув його в Полтаві, у спектаклі "Біла ворона". Написав записку: "Благодарю Вячеслава Игнатьевича! Я такого голоса еще не слышал".

Розповідає, що познайомилася з чоловіком у театральному інституті.

— Кажуть: хлопець гарний поступив, у військовому кітелі, але дівчат не переносить. Сидить на кухні, грає на акордеоні. Підійшла, попросила: "Зіграй". А дівчата: "Не проси, він не грає нікому". Він заграв "Дивные очи, очи, как небо". На другий день питає: "Ну як, сподобалось?" — "Дуже". — "Ну, мені приємно, що ти розумієшся". І жареною картошкою мене пригостив.

— Не розповідай про деталі, кажи головне! — наказує пан В"ячеслав. Сваряться між собою вони лагідно. Ганна Іванівна питає: "Вы взвинчены?". А він відповідає: "Однако?".

Тоню я забрала, щоб Оля знялася в "Роксолані"

— На канікулах писав мені листи: "Читаю "Анну Каренину" и сходные черты нахожу с тобой". А почерк красивий. "Галочка, любимая, родная, милая, здравствуй". Я читаю і плачу. Але закінчила навчання і поїхала в Сімферополь. А йому вчитися ще рік.

Дорогою до Криму заїхала до нього на Кіровоградщину, в село Верблюжка. Мама не хотіла мене пускати. Дощ періщить. Дивлюся — стоїть жіночка. Така висока, красива, очі великі, пронизливі. На нього схожа. Питаю: "Ви мама Слави?". "Да. А ти Аня?". Обнялися, заплакали. Я застудилася, то впала і заснула. А він цілу ніч дивився, як я спала. Зранку пішли гуляти. Йшли по степу, хвилі кругом пшеничні. Жара. Ми босі, стерня колюча. То він ніс мене на руках.

В"ячеслав Гнатович мовчки сідає позаду нас у крісло.

— Одружилися ми без фати, бо ж бідність, — продовжує пані Ганна. Я вже була вагітна. Народилася Наташа. Зібрали пожитки й поїхали в театр імені Заньковецької у Львів. Коляски нема, грошей нема. При театрі дали нам кімнатку в загальній квартирі. Був у нас телевізор, Слава десь дістав.

— "Верховина", — підказує Сумський.

— Усі сходилися дивитися. А пізніше чоловіка переманили у запорізький театр.

— Отримали телеграму: "Приїздіть. Трикімнатна квартира. Ключі на вокзалі", — каже він. — Зіграв там у театрі майже всі головні ролі. У Кремлі грав Ярему в "Гайдамаках". Дружина Хрущова, Ніна Петрівна, прийшла за куліси і вліпила мені поцілунок. Була з онуками — дуже зраділа, що приїхали українці.

— Дівчата писали йому листи мішками, — згадує Ганна Іванівна. — Носили серед зими бузок. Просили дитину.

— Не перехвалюй, — невдоволено каже він.

— Трохи мені псував нерви, — продовжує вона. — Бо хлопці були в мене закохані. Заслужений артист Віктор Симоненко писав: "Ти для мене свята". Ми знали одне про одного все, але довіряли.

— Що можна поїсти? — іде на кухню господар.

Ляскає дверцятами холодильника, потім грюкає вхідними дверима.

— Уже кудись пішов, — каже пані Ганна. — Наташа пішла в мене, а Оля — більше в батька, — розповідає про доньок. — Але обидві, як я, — взривні. Боже, як старша трусилася над меншою. Сусідки мені допомагали, купали малу. А Наташа забороняла: "Я сама, ви не так її купаєте!" Вона була бойова. Малою спорила зі старшокласниками — що сємєчкі гризли, ругалися.

Із зятями добре живете?

— Усі четверо, колишні й теперішні, називають мене золотою тещею, — запевняє. — За знаком я Терези: терплю, конфлікти згладжую. Перший Олин чоловік, Паперний, казав: "Если бы вас слушал, может, и не разошлись бы". Уночі  вставав до Тоні,— каже про старшу Ольжину доньку. — Стірав пеленки. Тоню я забрала, щоб Оля знялася в "Роксолані".  Жила в мене 10 років. Вважай, третя моя дитина. Оля забрала її уже в шостому класі, коли отримала нову квартиру.

Потім з"явилася Анєчка. Її тато, Віталік Борисюк, — каже про другого чоловіка Ольги, — їсти готує, кормить 4-річну Анєчку. Мені на день народження сам пиріг пече — з вишнями чи клубнікою.

Толя, — розповідає про другого чоловіка Наталі Анатолія Хостікоєва, — теж дуже дорожить сім"єю, сином Славіком. Йому 10 років. Возить його на музику, дзюдо. Славік грає у трьох Толіних виставах. Назвали його на честь діда. А Анічку — на мою честь.

Як живете зараз?

— Ні дачі, ні машини не маємо. Ми люди добрі, безсєрєбрєніки. За все життя склала шість тисяч карбованців, і ті пропали в Ощадбанку. Олічка лаяла мене: "Мамочко, чого ж ти не купила хрустальну люстру, модну мебель". Дід не хотів. Казав: я старої мебелі нікому не віддам. Он у шкафу в нього акордеон стоїть.

Грає?

— Ні. У нього депресія. Він зараз у театрі мало грає. Любиму іграшку в дитини забрали, розумієте? Актори, вони ж трохи чокнуті, в хорошому розумінні слова. Раніше малював, ходив на рибалку. Тепер каже, що нога болить.

Якісь захоплення маєте?

— У мене манія. Я вирізаю фотографії щасливих людей, які довго живуть. Це — мої кумири. У мене є Біблія, а поруч — книжка, в якій зберігаю ці фотографії. От вирізка з газети: бабуся сидить, 100 років, а рядом — її дочки, по 80 років. То вони порівняно з нею некрасиві. А вона — красуня, з обличчям Пікової дами.

У спальні дзвонить телефон. Ганна Іванівна йде брати слухавку.

— Рада вас чути! — каже. — Та заспокойтеся, не плачте, мамочко. Усе буде добре. Дякуємо за посилку. Цілую вас.

Розповідає, що дзвонила Олена Сумська.

— Вона вважає себе мамою В"ячеслава Гнатовича. Думає, що він — син, якого втратила у 45-му році. Цього ніяк не може бути, бо вона старша за нього лише на 10 років. Чоловік сердиться, а мені її жаль, бо вона вже стара. Ми надсилаємо їй фотографії дівчат.

1933, 14 жовтня — В"ячеслав Сумський народився в селі Верблюжка Новгородківського району на Кіровоградщині
1934, 6 вересня — Ганна Опанасенко народилася на Київщині, в селі Катюжанка Вишгородського району
1953 — зустрілися в гуртожитку Київського театрального інституту
1955 — одружилися в Катюжанці
1956, 22 квітня — народилася донька Наталя
1957 — отримали квартиру в Львові при театрі імені Заньковецької
1966, 22 серпня — народилася донька Оля
1975 — заслужені артисти УРСР
1981 — Сумський народний артист УРСР
2006 — Сумська "Жінка третього тисячоліття"

Зараз ви читаєте новину «"Усі четверо зятів називають мене золотою тещею"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути