вівторок, 31 березня 2015 06:35

"Вову не взяли на війну, бо має трьох дітей від попереднього шлюбу"

Автор: ФОТО з сімейного архіву Валентини Вечірко
  Вінничани Валентина Вечірко й Володимир Стороженко носять срібні обручки з викарбуваними трояндами
Вінничани Валентина Вечірко й Володимир Стороженко носять срібні обручки з викарбуваними трояндами

— Ми все починаємо з нуля. Я першого чоловіка покинула, і все йому залишила. А Вова все дітям віддав, — розповідає 35-річна Валентина Вечірко з міста Немирів на Вінниччині.

Вона побралася з водієм-механіком 128-ї гірсько-піхотної ­бригади 40-річним Володимиром Стороженком із села Ободівки Тростянецького району Вінницької області. Валентина працює педагогом-організатором у Немирівській школі-інтернаті. Володимир до війни був водієм-експедитором у Він­ниці, потім влаштувався у Немирівську дорожню службу.

— Ми познайомилися влітку позаторік, — каже Валентина. — Не пам'ятаю навіть як. У мене тоді бабуся померла. Робила похорон, поминки. Моталася туди-сюди, не до романтики було. Обмінялися номерами телефонів. Володя часто дзвонив. Мені подобався його тихий і спокійний голос.

— Із першою жінкою ми не зійшлися характерами, тому розлучився. Валю я випадково зустрів у Вінниці, — згадує Володимир. — Дуже мені сподобалася, бо весела, життєрадісна. Найбільше запам'ятав її голубі очі.

— А мені сподобалося, що він дуже уважний, турботливий, а головне — патріот. Я сова, а він — жайворонок. Кажуть, такі не вживаються. То неправда. Ще до війни він уставав раніше за мене на роботу. Мене жалів, не хотів, аби я пакувала йому з собою тормозки й чай робила. Навпаки, поки я встану — він ще й мені приготує все. Війна його змінила. Став трохи знервований, може часом зірватися. Але одразу просить вибачення.

Наприкінці серпня торік почали жити разом.

— Вовчик влаштувався на роботу в Немирові, щоб бути ближче до мене, — говорить Валентина. — Запитав, де можна зняти квартиру. Поки шукав, я на кілька днів пустила його пожити до себе. Так він і залишився. Коли почалися військові дії на Донбасі, Вова пішов до військкомату за місцем прописки. Але його не взяли на війну, бо має трьох дітей від попереднього шлюбу. Тоді він пішов у наш, Немирівський. Я не відмовляла, бо рішення він не змінив би.

На початку вересня Володимир поїхав на Донбас. Валентина зайнялася волонтерством.

— Спочатку разом із вихованцями інтернату виготовляли для бійців обереги та продавали їх на фестивалях, аукціонах, аби зібрати гроші, — продовжує. — Потім вдома організувала волонтерський центр, де готували солдатам голубці, вареники, деруни.

— Валюша занадто завзята патріотка. Дуже за неї хвилююся, — каже Володимир. — От за себе навіть на Донбасі завжди впевнений, що все буде гаразд. А вона себе виснажила роботою і волонтерством. Навіть зі зламаною ногою нам передачі відправляла. То мені довелося її шантажувати. Сказав, як не піде в лікарню, щоб гіпс наклали, я піду на передову. Тільки так послухалася.

— Про одруження ми навіть не мріяли. Домовилися, що поберемося, коли закінчиться війна, — розповідає наречена. — Все вийшло спонтанно. Володю на день відпустили у відрядження додому. Він приїхав посеред ночі — втомлений, у пилюці, бо з полігона. До ранку ми не лягали спати, хотіли наговоритися. Зранку йому треба було піти на базар — хлопці замовили теплі носки. А ще треба було забрати запчастини до машини, спальники з Вінниці зустріти. По дорозі з базару ми зайшли до моєї подружки в райдержадміністрацію. Вова каже, що хоче одружитися, але ж в понеділок не розписують. А начальниця моєї подружки відповідає, що то не проблема. Як є з собою документи, то нас розпишуть.

— Розпис призначили на 16.00. Я побігла організовувати свято. Щоб вийти заміж, відпросилася з роботи. Колеги думали, я пошуткувала про весілля. Батькам подзвонити не встигла. ­Зізналася вже потім. Вдома взяла бабусин вишитий рушник, бокали і синьо-жовті стрічки. З дому на таксі — в кафе. Попросила, щоб там накрили стіл. То мав бути сюрприз для Вовчика, поки він стригся. Розписувалися в чому були — я в штанях і вишиванці, він — у формі. Не встигли тільки купити обручки.

Срібні персні з викарбуваними трояндами молодятам подарували волонтери.

— У мене в соцмережі в друзях є майстер, який зараз теж воює, а до війни виготовляв патріотичні прикраси, — говорить Валентина. — Саме про такі обручки, як у нього, я мріяла. А потім прочитала, що ще одна волонтерка готова подарувати придбані в нього обручки парі, що одружиться. Я написала їй нашу історію. Вона надіслала нам персні в подарунок. Моє кольцо підійшло по розміру, а чоловікове трохи завелике. Після війни мріємо народити дітей і поїхати на відпочинок. Вовчик хоче втекти на два тижні в Карпати.

Зараз ви читаєте новину «"Вову не взяли на війну, бо має трьох дітей від попереднього шлюбу"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути