четвер, 10 серпня 2006 18:05

"Слава Богу, не крадуть їх"

Автор: фото з домашнього архіву Івана Хамули
  Іван Хамула має 30 кобил і двох жеребців у селі Мала Вільшанка
Іван Хамула має 30 кобил і двох жеребців у селі Мала Вільшанка

51-річного Івана Хамулу зустріла в потязі Харків–Трускавець. Дядько у спортивних штанях читає на нижній полиці газету. У кишені блакитної сорочки тренькає старенький мобільний. У купе пахне кіньми.

— Нє, інших одправив на тренування у Львів, — гукає Іван у трубку.

Цікавлюся, чи не спортсмен, бува.

— Нє, — повторює колоритно. — Я кіньми займаюся. Живу в Красному, а в сусідньому селі — Малій Вільшанці — маю єдиний на Львівщині племінний репродуктор. Є англійські, руські, арабські рисаки, а я розводжу українську верхову породу. У роки війни таких коней майже винищили. На них козаки їздили! — піднімає кулака.

Розповідає, що вперше проїхався верхи у п"ять років.

— Батько був ковалем. Сірий татів кінь був, а як звати — не пам"ятаю. Першу кобилку я купив за 300 доларів років сім тому в жінчиної тітки. А далі брав звичайних сільських коней і міняв двох-трьох на одного породистого.

Провідниця вносить склянки з пакетиками "Майского чая". Чоловік чекає, доки вона вийде.

— Племінні українські коні коштують від 1000 доларів і вище, — багатозначно дивиться. — У мене зараз 30 кобил, два жеребці та десяток жеребчиків.

Питаю, звідки він бере на коней гроші.

— Наше споживче товариство має свої магазини в Задвір"ї, Красному, Андріївці, — загинає пальці. — А коні почнуть приносити гроші років через п"ять. Годую їх сіном, вівсом, висівками, морквою. Іноді даю цукор, — шурхотить обгорткою від рафінаду. — Але ще жодного не продав. Навіть на тренерів грошей нема. Доглядати помагають брат Степан і дружина Надя.

Ми з нею не зустрічалися зовсім, — змінює тему, дістаючи з кишені цигарки "Прилуки". — Випадково побачилися на гулянці та й побралися. Коли вінчалися, ще мама жива була. Все село гуло!

Хамули мають нову чотирикімнатну хату й 11 соток городу, але майже нічого не садять. Пані Надія — вчителька географії. Їхній 22-річний син Павло працює у податковій, а 18-річна донька Марія вчиться на юриста.

— Діти доглядають коней, коли мають час. Колись найму тренера, конюха. Платив би їм по 700 гривень, а то й тисячу! І конюшні немає, — зітхає. — Переобладнав стайню у Малій Вільшанці — мамі покійній дали пайку в колгоспі, де працювала на буряках. Там корівник є. Стайню ми відгородили парканом, щоб коні не топтали сусідських городів. Охорони немає. Влітку коні гуляють по території. Слава Богу, не крадуть їх.

— Я ніколи не бачив Іванових коней, — згодом розповів 39-річний голова сільради Красного Ярослав Білий. — У нашому селі якщо три пари коней набереться — то добре. Але Іван не платить орендної плати за свої магазини! — підвищує голос. — І треба від нього якихось там 1000 гривень на рік! А коні, виявляється, має за тисячу доларів. Не дивуюся, що тримає їх у Вільшанці.

— Та він з тими кіньми скоро з торбами по світу піде, — сплескує 52-річна Марія Хамула, дружина Петра — Іванового старшого брата. — Цілий день там до ночі. То похворіють коні, то лоша помре. Хату збудували, а ремонту зробити не можуть. Заробляють мало. Раніше тримали свиней, корову, а тепер часу нема. Іван — найщедріший з чотирьох братів. Ми в них усі дні народження святкуємо. Якщо тільки він не на фермі.

Пан Іван ще розповів, що має трьох улюбленців: руду Вілу, гніду Арабіку й жеребця Байрама.

— Ім"я племінного коня складається з літер імен його батьків — це як прізвище для людини,— пояснює. — От у мене прізвище хороше. У Біблії ціла глава про Хамулу є.

У 46-й главі Буття, де написаний родовід Юди і Якова, справді є згадка про двох синів Фареса — Есрома і Хамула.

1955 — народився у Малій Вільшанці Золочівського району Львівської області
1960 — уперше сів на коня
1975 — закінчив Львівський кооперативний технікум
1975 — служив у армії у Бердичеві
1983 — одружився з Надією Степанівною
1985 — народився син Павло
1988 — з"явилася на світ донька Марія
2000 — відкрив у Малій Вільшанці репродуктор племінних коней української верхової породи
2003 — заснував споживче товариство "Терен"

Зараз ви читаєте новину «"Слава Богу, не крадуть їх"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути