пʼятниця, 13 квітня 2012 06:45

Сім кілограмів штукатурки впали на жінку

227 років виповнилося комуналці на вул. Гоголівська, 32 у столиці. Із 15 кімнат живуть  у 8-ми. Решта в аварійному стані — стеля впала, підлога просіла, стіни порозходилися. Двері до них забиті дошками.

Із квартири №6 виходить літня жінка в жовтогарячому светрі. Тримає тарілку з відбивною, на ходу жує її.

— Дивіться, яка тріщина в мене на порозі. Скоро квартира відійде і я на лєсніцу через яму буду пригати, — виходить на сходовий майданчик 50-річна Ірина Ліман. — Дом у нас старий. Були експерти, сказали, що він не має ніякої культурної цінності і його треба знести. Бо тримається він на чесному слові та мав обвалитися ще вчора. Яким чудом стоїть, самі не знають.

Тріщини у стінах Ірина задула будівельною піною, що вилізла і застигла пузирями. Господиня запрошує до квартири. Дверей на кухню немає. Біля умивальника стоїть стара іржава ванна. В ній давно не миються, але із кухні не виносять. На мотузках сушиться ганчір'я. Лампочка згоріла минулого тиждень, ніхто її не замінює. Сусіди користуються свічкою.

— Криша в нас тече. Я серед кімнати миски ставлю, щоб на килим не капало. Торік залило, аж паркет повздувався. Миски не забираємо навіть у суху погоду. Бо зранку може сухо бути, а в обід дощ піде — і квартира плаває.

Ірина веде до кімнати з книжковими шафами, двома кріслами і диванами. Там вона живе зі старшою сестрою Світланою. Дві сусідні кімнати займають молодші сестри Маріанна та Ірина з донькою Світланою. Малечі немає, але в помешканні розкидані дитячі книжки, листівки, фотографії. Біля вікон стоять пластикові коробки, у які стікає вода з підвіконь. На стелі дірка 1х1,5 кв. м.

— 7 кілограм штукатурки одного дня впали на мою сестру 72-річну Свєту. Ледь не вбило її. Визвали "скору". Лікарі оглянули і сказали, що штукатурка їй ключицю переламала. Коли в міській адміністрації зібралася комісія, я ту глибу з потолка на засідання принесла. Поклала на стіл і кажу: як можна жити в домі, де на тебе кірпічі падають?

Стукає до сусіда навпроти.

— Андрєй, покажи, як у тебе пол провалюється і потолок падає, — говорить до повного чоловіка з козацькими вусами.

У квартирі смердить цвіллю. Коридор захаращений картонними коробками. У кімнаті під стелею висить 2-метровий надувний дельфін. На гвіздку — старе чорне пальто, поїдене міллю. На кухні навпроти всі столи заставлені каструлями, мисками і тарілками. Біля стіни — стара газова плита, що не працює.

— Зо мною сам Попов (голова Київської міськдержадміністрації. — "ГПУ") за руку здоровався, — складає руки на грудях Андрій. — Обіцяв, що всі питання вирішить і нас переселять. Подали всі документи, а в адміністрації нам кажуть: всі підписи є, крім Попова. Обманув він нас.

Андрій іде до сусідньої кімнати. Коли проходить через поріг між коридором і кухнею, прикриває голову рукою. На перегородці стіна надщербилася, цеглина із неї от-от випаде.

Ірина виходить у коридор. Не може зачинити перекошені двері сусіда. На стук виходить сусід з нижнього поверху.

— Нам предлагают переехать в дом на Туполєва, 20д, — говорить сивий чоловік. Просить називати його Борисовичем. — Кажуть, ваш будинок 1785-го, а той 1972 року. Сім'я, яка жила в сусідній зі мною кімнаті, погодилася на переїзд. Бо в них пол на півметра просів і меблі до середини кімнати поз'їжджалися. Тепер плачуть, бо там дом ще гірший — вікна вибиті, двері перекошені, потолки криві. Живуть там дворніки і малозабезпечені, яким ті кімнати тимчасово дали. Тепер нас хочуть із центру міста на окраїну спровадити. Бо як тут нас завалить, то скандал на всю країну буде. А коли там щось станеться, то ніхто й не взнає.

Нас давно в нормальний дом переселили б, але деякі сусіди поприписували до себе всіх родичів і знайомих. Думали, що зразу всім нові квартири дадуть. В першому номері мама із дорослим сином жила. Знаю, що вписали до себе дві сім'ї по вісім чоловік і продавщицю Ніну із сусіднього магазину. Так би на дом мали п'ять квартир дати, а з ними вдвічі більше треба.

На першому поверсі була конюшня

— Я почав тут жити після визволення Києва, 1945 року, — розповідає один із жителів комуналки. — Мені було 5 годків, коли батьки в'їхали сюда. До нас тут діяла жіноча гімназія. На першому поверсі класи зробили, а в квартирах учителі жили й учениці. А ще раніше цей дом служив станцією, на якій коней міняли. Він саме на дорозі з Житомира на Одесу стояв. На першому поверсі конюшня була, а вище постояльці жили. Скільки тут живу, ремонту ніколи не робили. Мама колись потолки побілила. Більше не робила такого, бо висота стелі тут 4 метри.

Продати свої квартири жителі будинку на вул. Гоголівській, 32 не можуть. Дім — аварійний, тому купівля і продаж заборонені. Трикімнатні квартири у сусідніх будівлях коштують $250 тис.

 

Зараз ви читаєте новину «Сім кілограмів штукатурки впали на жінку». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути